МОЯ МАЛА ВНУЧКА
Моя мала внучка (4 р.) завжди спала зі мною. А цієї ночі я пробудилася і не чула як вона дихає. Засвітила світло, з дитиною щось діється: вона рідко дихала, була майже непритомна, тіло все посиніло. З району відразу повезли в Тернопіль, бо тяжкий випадок. Я не відходила від Тетянки. Лікарі розводили руками; якийсь токсикоз, надія мала, роблять, що можуть. 10 днів дитина була під капальницями. Лікарі казали, що якщо і вийде, то буде калікою, не зможе говорити, або буде розумово відсталою. „ Одна надія на Бога“, – казали лікарі. І я також це знала. Батьки їздили по ліки, давали на Службу Божу, а я день і ніч була при внучці. Весь час молилася, нічого не їла і майже не пила. Це моя єдина внучка, я дуже просила Господа про поміч. На 10-тий день дитина відкрила очка, потім почала рухатись і їсти, і скоро стала на ноги. За деякий час і сліду не лишилося від того випадку. Пішла до школи, кмітлива і рухлива дівчинка. Тепер вже, дякувати Богові, в 9-му класі.
(Ліда, 70 р.)










