Книга Томаша Галіка «Віддаленим поблизу» − рецензія
Львів, 16.02.2013р.
Ким є Томаш Галік і які його плоди? Він сам про себе каже, що є одночасно християнином і буддистом. Він організував перший візит далай-лами до Чехії, і то відразу ж після падіння комунізму. Колишній президент Чехії Гавел з далай-ламою медитував 8 годин в замку Глубока. Галік збаламутив кардинала Томашека, щоб той дозволив надягти собі на шию вінок далай-лами і так відкрив чеську Церкву духовному синкретизму. Слідувала серія візитів далай-лами до Чехії, ініційованих Галіком. Безпосередньо в храмі св. Сальватора Галік чергувався з далай-ламою біля амвону і дав чеським католикам приклад практичної апостазії.
Галік в крипті свого храму до сьогодні особисто проводить буддійські медитації, які проходять відразу ж після вечірньої Літургії. При тому всьому Галіка призначили президентом католицької університетської молоді в Чехії. Завдяки йому настав бум виникнення університетських буддійських «гуртків». В даний час у Празі будується гігантський буддійський центр на місці колишньої фабрики, і це завдяки Tомашу Галіку.
Коли в Чехії просовували реєстровані партнерства, Галік в цій ситуації впливав на громадську думку. Президент В. Клаус виступив відкрито «проти», але Галік фактично «за». Подібно було і минулого року, коли йшлося про запуск механізму злочинної ювенальної юстиції.
На обкладинці книги написано: «На думку американських рецензентів, йдеться про працю одного з найоригінальніших релігійних мислителів нашого часу».
На думку справжніх християнських рецензентів, йдеться про працю одного з найоригінальніших релігійних єретиків нашого часу. До них належить і єзуїт Е. де Мелло, і бенедиктинець А. Грюн.
Галік вказує на Закхея з Євангелія як на зразок шукаючого. З Закхеєм до деякої міри ототожнює і себе. Однак тут є суттєва різниця: Закхей щиро хотів пізнати Христа, хто він (Лк. 19,2), в той час як Галік не хоче пізнати Христа і шукає інші дороги, які відводять від Христа і спасіння!
Святий Августин у своїх пошуках попав на фальшиву дорогу маніхейства. Він повинен був зробити болючий крок внутрішнього навернення, щоб прийняти просту віру Євангелія, яка веде до спасіння. На шляху пошуку істинного Бога є багато небезпек. Шукаючий може знайти фальшивого бога в поганській філософії і міфології та відкинути дорогу спасіння, якою є розп’ятий і воскреслий Ісус Христос.
Галік у своїх репліках позитивно згадує католицьку ієрархію, а передусім Папу Івана Павла II, на якого дуже часто посилається. Чи це випадково?
В кінці 1989 року Чехії була дана релігійна свобода. Галік виступає як пророк, робить духовний діагноз і показує «перспективи» для відновлення чеського католицизму. Галік був таємним радником кардинала Томашека, який після 1989 року запропоновував його кандидатуру на свого наступника. Однак план був зірваний. Якщо б Галік став Празьким архиєпископом і кардиналом замість Влка, то сьогодні, коли пішов у відставку Папа Бенедикт XVI, він би був безконкурентним кандидатом на папський престол.
Коли Галіка звинувачували в тому, що він належить до групи ліберальних теологів, він сказав, що має «іншу групу крові», тобто іншу духовність.
Галік у своїй книзі цитує слова Св. Письма − апостола Павла, однак це не означає, що він має того самого Духа, що апостол Павло, − він має іншого духа. Зміна духа пов’язана з болісним наверненням і покаянням.
Відома особа, француз Ж. Верлінде, шукав Бога в східних релігіях. Потім він сказав, що там справжнього Бога ніхто не знайде. Він мусів радикально покинути цю фальшиву дорогу і дозволив Ісусові спасти себе через крок навернення і покаяння. Без цього кроку залишився б на фальшивій дорозі і не був би спасенний та не знайшов би Бога любові і милосердя.
Галік часто згадує практику дзену, якою є коан, стверджуючи, що сам його пережив. У ньому, начебто, все є одне − правда і брехня, добро і зло. Ця східна медитація діаметрально протилежна до Христоцентричної внутрішньої молитви.
Те, що Галік не має Духа апостола Павла, можна пізнати по плодах. «Навернена» ним молодь насправді не є навернена. А ще й до того має глибоку відразу до основного − навернення і покаяння.
На моральних осіб, якими є напр. професор Вольф, Галік має дуже критичний, а тим більше несправедливий погляд. У той час як людей, які не були моральним прикладом, як напр. президент Гавел чи архиєпископ Безак, він возвеличує. Своїм авторитетом він впливає на громадську думку серед молоді.
Рецензія 8 глави «Віддаленим поблизу» (стор. 154-174)
Цитата: «Вірити в Христове воскресіння означає щось інше, щось набагато більше − більше, ніж тільки припустити якусь теорію, ніж дотримуватися якогось погляду, що «це колись сталося». Наша віра у воскресіння виявляється нашою участю в цій події − нашим «співвоскресінням». За словами Павла, ми теж воскресли з Христом (Кол. 3,1) − а коли Христос воскрес із мертвих, то і ми повинні тепер жити цілком новим способом (пор. Рим. 6,4)».
Відповідь: Використати стосовно Христового воскресіння термін «теорія» означає поставити під сумнів цю історичну реальність. Так ми опиняємося в академічній сфері недоказаних теорій і гіпотез, де кожен може мати свою думку. Хто є більшим красномовцем, той виграє, отож переможе не реальність, а маніпуляція з правдою і словом. Внести в основу нашого спасіння таку позицію є духовним самогубством.
Галік тут свідомо не розрізняє два рівні, що стосуються Христового воскресіння і нас. Необхідно відмежувати історичну і реальну подію від духовного або містичного виміру нашого співвоскресіння з Христом. Галік тут односторонньо підкреслює цей духовний вимір. А тим приховано затуманює, і навіть заперечує історичне та реальне воскресіння Христа. Важливо розрізняти віру в таїнство нашого співвоскресіння з Христом і віру в історичну реальність цієї події. Також є певний нюанс віри в зв’язку з історичною подією, наприклад, що Понтій Пілат засудив Христа на смерть, та інший нюанс віри у відношенні до історичного воскресіння Христа. Ця історична подія пов’язана з втручанням Божої всемогутності в природний порядок, що ми називаємо чудом. В Євангелії є багато чудес, які зробив Христос, і якими підтвердив, що є обіцяним Месією, якого слухає природа (стишення бурі на морі), який зцілює сліпих, прокажених, воскрешає мертвих (юнак з Наїна, дочка Яіра, Лазар). Ісус робить ці чуда і сьогодні, не тільки в духовній області, на рівні благодаті, але й в області фізичній. Кожен щирий християнин має хоча б малий досвід надзвичайного Божого втручання в його життя. У Люрді зареєстровано багато різних чудес. У близько 70 випадках, які були критично досліджені наукою, було доведено, що вони перевершують природні закони! До цих чудес можна також включити стигматизованих осіб (Отець Піо …). Наш розум регулярно зустрічається з Богом даним природним порядком, чудеса є лише винятком. Тому цей аспект втручання Бога в природний порядок можна легко поставити під сумнів. Той факт, що Христос воскрес із мертвих, не суперечить розуму, але перевершує розум. Сам Ісус свідчив, що Він не тільки людина, але водночас Божий Син. Те, що як людина Він терпів і помер, є одна сторона медалі, іншою є Його воскресіння, яке підтверджує, що Він, як Бог, переміг смерть.
Галік пише, що вірити у Христове воскресіння означає щось інше, ніж тільки припустити якусь теорію, ніж просто дотримуватися погляду, що «це колись сталося». Якщо поставимо під сумнів історичну подію реального Христового воскресіння, то тоді цей духовний вимір співрозп’яття з Христом є тільки ілюзією. А це Галік робить, коли в іншому місці називає воскресіння Христа казкою зі щасливим кінцем (happy end). Апостол Павло говорить: «… якщо Христос не воскрес із мертвих, то і ми не воскреснемо.» (1 Кор. 15,12-20). Є обманом ясно не виразити реальність воскресіння і назвати її тільки якоюсь теорією або дотримуванням якогось погляду, «що щось колись сталося» чи не сталося.
Одностороннє наголошення лише на правді духовного воскресіння ставить під сумнів історичну та реальну подію. Цей метод схожий до того, коли професійний обманщик наголошує на часткових правдах для того, щоб відвернути увагу від самої суті правди, і таким чином, фактично її повністю зліквідує.
Христове історичне воскресіння
Христос помер на хресті і був покладений до гробу. На другий день первосвященики та книжники вимагали у римського правителя Пилата, щоб наказав стерегти Христовий гріб. Вони сказали йому, що Христос говорив про себе, що воскресне, і тому є небезпека, що хтось вкраде Його мертве тіло та поширить новину, що Він воскрес. Отож в суботу вранці римський сотник отримує наказ, щоб з кількома воїнами сторожити гріб. Вже в п’ятницю ввечері до входу до гробу був привалений камінь. Римська варта звичайно ж відвалила камінь, щоб переконатися, чи в гробі дійсно лежить мертве Христове тіло. Воїни охороняли гріб протягом суботи і в ніч з суботи на неділю. В неділю, рано-вранці, приходить до гробу Марія Магдалина та інша Марія. Воїни і жінки стали свідками надзвичайної події. Божий посланець − Ангел − надприродною силою відвалив камінь від гробу. Це так шокувало воїнів, що вони залишилися лежати, наче мертві. Ангел сказав жінкам: «Не бійтеся. Я знаю, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підіть, подивіться на місце, де лежав Він. Ідіть же хутко і скажіть Його учням, що Він воскрес із мертвих» (Мт. 28,1-7а).
«Коли жінки відійшли, деякі з сторожі прибули до міста і розповіли первосвященикам про все, що сталося» (Мт. 28,11). Римський воїн не міг покинути місце, яке повинен був охороняти. За це була найважча кара − смерть. Який же страх і шок ця подія викликала у римських сторожів, що вони покинули місце перед гробом! Ні сторожі, ні жінки не бачили, що Христос виходив з гробу. Ангел сповістив тільки реальність: «Христа нема тут. Він воскрес, як сказав». Воскресіння Христа відбулося вже раніше − ще вночі. Чи Христос воскрес на початку цієї ночі, чи опівночі, чи аж над ранком − це не суттєво. Ціла ніч з суботи на неділю є свята, і це ми пригадуємо щотижня. Христове Воскресіння відбулося в іншому вимірі, ніж воскресіння мертвого юнака з Наїна, дочки Яіра чи Лазаря. Всі вони воскресли, але потім померли. Христове Воскресіння пов’язане також з переображенням, тобто прославленням Христового тіла. Христос, який воскрес, вже не помер. Таємниця воскресіння Христового не обмежується фізичними законами. Тут діють духовні закони і духовний вимір. Цей духовний вимір воскресіння, а також співвоскресіння, тепер вже стосується тих, які мають єдність з Христом через спасительну віру. Наше фізичне воскресіння пов’язане з таємницею другого пришестя Христа на цю землю. І тут буде неповторне втручання Божої всемогутності, як при створенні Всесвіту, людини, чи вдиху життя. «Бог створив людину з пороху земного і вдихнув у неї дихання життя» (Бут. 2,7). Наше фізичне воскресіння буде також супроводжуватися втручанням Божої всемогутності. В годину нашої смерті «дух повернеться до Бога, Який створив його» (Екл. 12,7). Потім він йде туди, що в житті свідомо обрав − до вічної слави або вічної погибелі. Фізичне воскресіння і переображення нашого тіла буде на тому самому духовному рівні, що й воскресіння Христа. Ап. Павло говорить: «Будемо подібні до Нього». Воскресле тіло, подібно як і людський дух, з яким буде творити єдність, залишиться вже у вимірі вічності.
Протягом недільного ранку, а потім аж до вечора, відбулося багато подій, учасники яких приголомшено свідчили про Христове воскресіння. Марія Магдалина першою звістила апостолам, що гріб порожній. Коли вона прийшла до гробу вдруге, зустрілася з Христом, якого, однак, відразу не впізнала. Потім Він з’явився жінкам, які несли пахощі, потім апостолу Петру, після обіду − двом учням дорогою в Емаус, а потім ввечері в Єрусалимі 10-тьом апостолам, а водночас Емауським учням, які повернулися і свідчили апостолам про свій досвід.
У воскресінні сумнівався апостол Тома, хоча інші сказали йому, що Ісус їм з’явився, що перед ними з’їв рибу (кості з якої залишилися) і що також дав їм конкретні настанови − щоб йшли і проповідували покаяння на відпущення гріхів усім народам (Лк. 24,36 наст.). Тома безкомпромісно наполягав на своєму і постійно повторював: «Поки не побачу ран від цвяхів, і не вкладу перста мого в його рани, і свою руку в бік Його − не повірю». За тиждень, коли двері були замкнені, Ісус знову став посеред апостолів і майже дослівно повторив Томі його вимогу. Закликав його, щоб вклав свій палець і руку до Його ран і не був невіруючим, але віруючим. Ісус додає: «Блаженні ті, що не бачили й увірували». Таким чином, віра в історичне та реальне воскресіння Христа насправді вимагає, щоб людина і розумом прийняла ймовірність того, що Бог, як Найвищий Законодавець, може порушувати закони природи.
Христос зробив багато чудес, але найбільшим з них, яким доводить своє Божество, є Його воскресіння. Христове Воскресіння не має нічого спільного з поганськими байками про воскресіння богів чи реінкарнацію. Християнська віра діаметрально відрізняється від поганських релігій. Поганська міфологія з пошаною до демонів і фальшивих богів не має нічого спільного з правдивим християнством.
Христос не з’явився лише одного дня. Він з’являвся апостолам і віруючим протягом 40 днів. Апостол Павло ясно пише: «Христос помер за гріхи наші, за Писанням, і був похований, і воскрес на третій день, за Писанням, і з’явився Петру, потім дванадцятьом. Після цього з’явився нараз більше як п’ятистам братам…» (1 Кор. 15,3-6). Апостол Павло не має на увазі лише якесь містичне, надісторичне чи символічне воскресіння, але ясно говорить про реальне та історичне воскресіння. «Якщо Христос не воскрес, то віра ваша (що ви воскреснете) даремна, … але Христос воскрес із мертвих, первісток з померлих» (1 Кор. 15,17-20).
Коли апостоли пішли в Галилею і всю ніч ловили рибу, вранці зустрілися з Ісусом. Як поснідали, то Ісус тричі звернувся до Симона Петра з питанням, чи він любить Його. Петро тричі відповідає. Це була наступна зустріч з воскреслим Ісусом. Тверезомислячі галилейські рибалки не були ні інтелектуалами зі своїми теоріями і поглядами, ні фальшивими містиками зі своїми візіями і коанами. Вони мали здорове реалістичне і критичне мислення і стали свідками, які заслуговують на довір’я.
Для відродження сучасного християнства найголовнішим є не тільки повернутися до основи, якою є навернення та покаяння, але і створити умови для духовного зростання. Ці умови мали перші християни (Ді. 2,42):
1) спільні молитви;
2) апостольське вчення;
3) братня спільнота;
4) Євхаристія.
Необхідно святкувати неділю − день Христового Воскресіння та день Святого Духа. Тут необхідно реалізувати ці 4 основні засоби духовного життя, які мали перші християни. Модель роздумів про Христове воскресіння (див. https://vkpatriarhat.org/cz/?category_name=sveceni-nedele) можна розділити таким чином: У суботу ввечері пережити першу годину, зосередивши увагу на реальності Христового воскресіння відповідно до поданої структури. 5 хвилин читаємо роздуми про конкретну правду віри. 5 хвилин разом повторюємо Боже слово, а потім 5 хвилин почергово визнаємо віру в цю правду. Потім 5 хвилин спів. Цим способом можемо пережити 3 правди з Божого Слова, що стосуються воскресіння (реальність воскресіння і духовне співвоскресіння). Вранці, найкраще з 5 до 7 години, переживаємо правди, що стосуються свідків і кожного з нас особисто: ангел біля гробу, зустріч Христа з Марією Магдалиною, з жінками, з Петром біля Генезаретського озера, вознесіння Христа. Це дві години. Ці правди сім’я може молитися разом вдома. Неділя є днем Святого Духа. Правду Зіслання Святого Духа з роздумами, молитвами і співом найкраще пережити з 8:00 до 9:00. Після обіду, якщо буде братня спільнота (пояснення Божого Слова, свідоцтва, вирішення спільних проблем, молитви один за одного), корисно пережити 20 хвилин одну правду з Божого Слова − Христос з’являється учням з Еммаусу. Ввечері можна пережити дві правди − Христос з’являється апостолам без Томи, а потім, коли вже присутній і Тома.
Якщо людина зустрічається і через цю особисту молитву з живим Христом, то бачить, яку велику шкоду приносять інтелектуальні сумніви віри!
Аналіз деяких висловів
Цитата: «Я вірю з Павлом, що якщо Христос не воскрес із мертвих, то наша віра даремна (1 Кор. 15,17), але настільки ж даремною, марною і пустою була б наша віра лише у воскресіння, якщо б залишилась тільки на рівні наших поглядів і переконань».
Відповідь: Галік, по суті, не вирішує питання, чи сам він вірить у реальне Христове воскресіння, а просто констатує: Якщо Христос не воскрес, наша віра даремна. Але не визнає, що Христос воскрес так, як про це свідчить апостол Павло, і що наша віра не є даремною і марною. Більше того, апостол Павло у віршах 13-19 не розглядає питання про Христове воскресіння, але про наше воскресіння, а той факт, що Христос воскрес, використовує як аргумент того, що і ми воскреснемо. «Якщо нема воскресіння, то і Христос не воскрес. А тоді й проповідь наша даремна, даремна також віра ваша… Але Христос воскрес!» (1 Кор. 15,13-20). З цього Галік робить висновок, що він разом з ап. Павлом т.зв. вірить в те, що якщо Христос не воскрес із мертвих, то наша віра є даремна. Але Павло ясно стверджує, що Христос воскрес із мертвих, історично і реально, на відміну від Галіка, який цю історичну реальність постійно відсуває лише в духовну сферу. Галік тут не визнає віру в реальне воскресіння Христа, але визнає віру в даремність нашої віри. Він заявляє: «Я вірю з Павлом, що якщо Христос не воскрес із мертвих, то наша віра даремна». Те, що Христос історично та реально воскрес, Галік не підтверджує, як апостол Павло. Він залишається на рівні умови − якщо Христос не воскрес, наша віра даремна. До воскресіння Христа підходить так, що зосередить увагу тільки на моменті воскресіння і скаже, що його не можна довести. Це твердження є таким же нонсенсом, як те, коли б вночі у лікарні помер пацієнт і лікар вранці стверджував, що не можна довести, що той помер, бо не відомий момент його смерті і ніхто не бачив, як він помирає.
Цитата: «…драматичних історій Св. Письма», інколи говорить «великодня історія» або «історія воскресіння».
Відповідь: Словом «історія» Галік принижує і релятивізує реальність, яка відбулася. Переміщує її на рівень якоїсь історії, яка може бути і вигадана. Використовує термінологію, яка втілює духа, що применшує суттєві аспекти, або навіть заперечує.
«…якщо будеш вірувати у своєму серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10,9). Що означає вірити в своєму серці в таїнство Воскресіння і таїнство нашого спасіння? Йдеться про прийняття конкретної реальності так, що людина хоче рахуватися з нею у своєму житті і через неї будує особисте відношення до Христа. Людина може розумом щось прийняти і знати, що це правда, але серцем це відкине. Приклад: дві людини сперечаються. Винуватець розумом знає, що скоїв зло, але знайде такий аргумент, щоб зло подати як добро і не мусіти приймати докір. Тут проявляється таїнство порушення людської природи первородним гріхом. Він навіть не хоче чути правду, а коли йому її скажуть, то відкидає. У його аргументах може бути деяка правда, однак він навмисно наголошує на ній в ущерб основній об’єктивній правді, яку тим, власне, усуває.
Цитата: «Серією Старозавітніх союзів − а насамперед, Союзом на Синаї − Бог зобов’язує Ізраїль і Сам Себе. Це, звісно ж, надзвичайний крок, в якому Бог з «примхливого демона пустелі» Стародавнього Сходу чи з «абсолютистського правителя» стає «конституційним монархом» (можемо запозичити термінологію психоаналітиків Фрейда і Фромма) − і релігійне відношення тепер має свою власну логіку і прозорість, як і будь-який добрий законний порядок».
Відповідь: Кого Галік насправді має на увазі під примхливим демоном пустелі? Демона пустелі Азазеля чи бога ісламу Аллаха? Очевидно, не християнського Господа Бога?!
Бог, який на Синаї дає народу Ізраїлю Свій закон через Мойсея, не є і не був жодним пустельним демоном. Це гріх образи Божого Маєстату − гріх проти Другої Заповіді, за який існувало найважче покарання. Тому євреї не мали права навіть вимовляти Ім’я Бога, щоб воно не було збезчещене. Поєднання Божого Імені з демоном пустелі або демоном як таким є богохульством і грубою образою єдиного істинного Бога − Отця нашого Господа Ісуса Христа. Бог не є ані абсолютистським правителем, ані конституційним монархом, але люблячим і милосердним Богом, Який в повноті часів дав Свого Єдинородного Сина, Який помер за наші гріхи і дарував нам прийомне Боже синівство і по смерті вічне щастя в Божій славі.
Те, що Галік, як католицький священик, використовує термінологію, яка сама по собі зневажає або висміює християнство і Особу Бога, є ознакою того, що він не має ніякого особистого відношення до Бога і служить якомусь примхливому демону. Його риторичне жонглювання є просто інтелектуальною пасткою, в яку молода людина може потрапити, навіть не знаючи як. А це і тому, що багатьом, і не тільки молодим людям, бракує здорових основ віровчення і здорових принципів духовного життя, так що вони важко розрізнять інтелектуально загорнений синкретизм.
Цитата: «Думати так геніально, як Ніцше… Автор «Антихриста» мені нагадує вперту дитину… Відомий молоток Ніцше… не буває інструментом руйнування, а, скоріше, молотком мінералога або молотком невролога, який перевіряє наші рефлекси».
Відповідь: Ніцше не є геніальним мислителем, але геніальним демагогом. Галік підсуває читачу бестіального автора, який на смерть ненавидів християн. Він десять років лежав на ліжку, кричав з такою злістю, аж йому текла піна з рота, що було видимим знаком одержимості. З його книг пахне ненавистю і демонічною пихою, які фашизм з його теорією про надлюдину і чисті раси взяв за свою ідею. І не тільки це. Мабуть, він є ідеалом і для сучасних інженерів редукції, тобто геноциду людства. Вивчаючи Ніцше, Галік мабуть так дістав його молотком по голові, що вже не здатний до критичного погляду на Ніцше і на його згубні плоди для людства. В жодному випадку за Ніцше не є Святий Дух − Дух правди, але демонський дух − дух гордості. Своїми працями він хотів розбити традиційні християнські цінності − це очевидно без дискусій, дерево пізнається по плодах.
Цитата: «Щодо Павла Ніцше має лише отруйні слова ненависті і абсолютного осудження … Звідки цей весь гнів? Чи вони обидва у багато чому не є подібними?»
Відповідь: Мабуть Галік пережив наступний коан, де йому все вже перекрутилося в одне і з цього він в захопленні, інакше не зміг би вивести такі абсурдні дурниці. Апостол Павло має Духа Христового, Ніцше − духа антихриста. Це суттєва різниця!
Цитата: «Хоча в «Антихристі» Ніцше повністю перекреслив вчення Павла і його роль, але одну річ зауважив правильно, що все життя Христа є для Павла ні до чого, що «йому потрібна тільки смерть на хресті, і ще щось більше» («Антихрист», 42)».
Відповідь: Галік має рацію, коли стверджує, що Ніцше повністю перекреслив вчення Павла і його роль. А якщо десь сказав і трохи правди, але в дусі брехні і смерті, то ця правда тільки стає небезпечною пасткою і перешкодою. Некритичним захопленням Ніцше Галік відкрився такому ж цинічному духу, який мав Ніцше.
Цитата: «Ніцше відчуває в Павлові швидше конкурента, ніж противника. Обидва хочуть розпочати нову епоху в історії, обоє переконані, що сучасна людина є чимось, що повинно бути подолано, обоє хочуть покінчити з владою вини і закону, обоє займаються анти-філософією».
Відповідь: Галік хоче штучно узгодити фанатичного ворога християнства з найбільшим апостолом народів! Галікові паралелі є абсурдом. Досить задати одне основне питання: Якого Духа має апостол Павло? Він має Духа Христового, Духа правди, Духа любові і життя! Якого духа має Ніцше? Він має духа антихриста, духа брехні, ненависті і смерті. А творити якусь єдність між апостолом Павлом і Ніцше є дійсно ознакою маніпуляції і заперечення суті. Апостол Павло проповідував живого Христа, і не був ніяким приватним філософом, який хотів би з кимось конкурувати. Йому йшлося про одну річ: проповідувати Євангеліє, без єресей і без людського красномовства, для того, щоб якнайбільше душ були спасенні. Мета Ніцше якраз протилежна: антиєвангеліє і вічне прокляття.
Цитата: «Чи не є Ніцше зі своїм відкиненням старого Бога (і неясною обіцянкою повернення Бога, який би «зняв свою моральну шкіру») в певному сенсі радикальним протестантом?»
Відповідь: Ніцше не радикальний протестант, але богохульник і тотальний заперечувач Бога і всіх моральних цінностей. Образливий термін «Бог, який має зняти свою моральну шкіру» є богохульством, і якщо Галік некритично цитує Ніцше і оманливим способом його коментує, то тим виявляє, що сам утотожнився з духом Ніцше, метою якого є ліквідація справжнього християнства.
Апостол Павло в Божому Дусі пояснює багато правд зі Старого Завіту і вказує на їх здійснення в Христовій Євангелії та в особистому відношенні до Христа. Ніцше відкидає не лише єдиного найвищого Бога, але також відкидає й Ісуса Христа як Сина Божого. Ніцше не має абсолютно нічого спільного з апостолом Павлом!
В даний час, під тиском ООН і ЄС, відбувається зміна законодавства практично у всіх державах. Метою є редукція, тобто автогеноцид окремих народів. Для цього масового злочину використовується професійна брехня. Найважчі злочини проти людства і проти беззахисних дітей маскуються за позитивними поняттями. Під терміном «права дітей» насправді приховано найстрашніше безправ’я і прямо злочини проти людства. Дітей відривають від люблячих батьків, деморалізують і сатанізують. Під терміном «права» і «захист» жінок жінкам забирають їх дітей! Тоді багато з них закінчують в психлікарнях, в алкоголізмі, в тюрмах чи скоюють самогубства. Під терміном «анти-дискримінаційні закони» просовується дискримінація 99% населення. Термін «гендерна рівність» стверджує, що чоловік може проголосити себе жінкою, і це повинні йому затвердити навіть в Чехії в особистих документах. Йдеться про втрату розуму і сучасне безумство.
Чому проф. Галік мовчить на гендер-гей аморалізацію? Може, він натхнувся аморалізмом Ніцше? Чому мовчить щодо піратства на дітей, яке чинить ювенальна юстиція? Чому нічого не говориться про сатанізацію і геноцид людства? Це найактуальніші питання сучасності, щодо яких така авторитетна особа як Галік мала б публічно висловитися. І не якимось мудрагельським перекручуванням, але ясним так-так, ні-ні, тому що в даній ситуації те, що більше від цього, є від лукавого (Мт. 5,37). За його книгами не є Дух Христа, але дух Ніцше, дух антихриста.
Галік проти апостола Павла
Галік посилається на апостола Павла і абсурдно порівнює та поєднує його з Ніцше. Також приписує йому щось, що протирічить духу, в якому апостол говорив. По суті йдеться про грубу маніпуляцію. Апостол Павло є зразком християнина. Він правдиво наслідував Христа, усвідомлював суть спасительної віри і оправдання через віру (пор. Рим. 4-5). Він міг дійсно сказати: «Будьте такими, як я» (Гал. 4,12). Для нього життя було Христос, а смерть − надбання (Фил. 1,21). Він захищав правди віри і боровся проти єресей (пор. Гал. 1,8-9): «Навіть якщо я або ангел із неба звіщав би вам інше євангеліє… anathema sit». Він мав свободу у Христі, але водночас говорить, що зі страхом і трепетом ми повинні дбати про своє спасіння (пор. Фил. 2,12). Він дотримувався Божого закону, але все ж виступив проти законників, які дотримувалися тільки зовнішнього. Сам був харизматиком, молився в мовах більше, ніж інші (1 Кор. 14,18), однак критично вказав на харизматиків, які почали Духом, але закінчили тілом (Гал. 3,3). Він сам був по-людськи мудрим, Бог через нього чинив знамення і чудеса, але все ж він підкреслює, що це не основне: «Юдеї жадають ознак, греки шукають мудрості, а ми проповідуємо Христа розп’ятого … Божу силу і Божу мудрість» (1 Кор. 1,22-23). Апостол Павло є апостолом поган. Однак він не вів ніякого міжрелігійного діалогу, і не проповідував пошану до інших релігій, хоча й в Афінах толерував їх духовну сліпоту. Поганам вчасно і невчасно проповідував Євангеліє спасіння. Якщо б біля амвону бачив Галіка з Далай-ламою або синтоїстським священиком, який обманює молоде покоління фальшивою духовністю і краде в них спасіння у Христі, то сказав би Галіку, як сказав єврейському парапсихологу: «О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злості, ти ворог усілякої правди! Чи не перестанеш ти плутати прості дороги Господні? І тепер ось на тебе Господня рука − ти станеш сліпий» (Ді. 13,6-12). А що стосується пошани до інших релігій світу, апостол би знову сказав: «Те, що погани жертвують, жертвують демонам, а не Богові» (1 Кор. 10,20). Духа Асижу він би засудив: «Нема ніякої єдності між світлом і темрявою, між Христом і Веліаром» (2 Кор. 6,15). Щодо питання гомосексуалізму сказав: «Вони Божу правду замінили брехнею … тому Бог видав їх ганебним пристрастям… чоловіки з чоловіками чинять гидоту» (Рим. 1,25-27). Що стосується прихильників історично-критичного методу, він би сказав: «Проповідують іншого Ісуса…», «приймають іншого духа … інше Євангеліє» (2 Кор. 11,4). «Це фальшиві апостоли, … лукаві робітники, … не дивно, бо й сам сатана прикидається ангелом світла» (2 Кор. 11,13-14).
Чи Галік проповідує такого ж Ісуса, як апостол Павло, чи пропонує іншого духа та інше євангеліє? Під літературною і проповідницькою діяльністю Галіка апостол Павло ні в якому разі не міг би підписатися. Навпаки, мусів би на нього оприлюднити Божу анатему згідно з Гал. 1,8, так, як на нього її був змушений оприлюднити правовірний Синод єпископів 29 червня 2008 року.
Практична віра
Прийняття історичної правди про воскресіння Христа пов’язане з прийняттям правди про Христову відкупительну смерть на хресті. Спасительна віра вимагає:
1) я повинен перед Богом і перед самим собою признати свої гріхи, а водночас повністю прийняти реальність, що власними силами не можу їх позбутися;
2) я повинен повірити у своєму серці, що Ісус є Син Божий, Бог від Бога, Світло від Світла, і що Він помер на хресті і за мої гріхи.
Христова спасительна смерть:
1) є історичною подією − Ісус Христос помер на хресті;
2) на духовному рівні − Ісус Христос помер за всі гріхи світу, але спасеться тільки той, хто вірою (серцем) прийме Ісуса як свого особистого Спасителя.
Для першого пункту немає необхідності віри, йшлося про історичну подію. Для другого пункту, який відноситься до духовного рівня, вже треба мати віру серця і необхідну покору для визнання гріхів, що спричиняє біль.
Подія Воскресіння також має два рівні:
1) історичний рівень,
2) духовний рівень.
До п.1) Історичний рівень. На відміну від історичної події Христової смерті на хресті, історичний рівень воскресіння Христа ставиться під сумнів. Однак такий підхід ставить у роль обманщиків не тільки апостолів, але й всіх свідків історичної події Воскресіння Христового, які зустрічалися з Ним протягом 40 днів, а також і первомучеників, які віддали життя за Христа. Також заперечилась би всемогутність Бога − те, що Бог створив Всесвіт і мікрокосмос, і всі форми життя, та вклав у них свої закони. Далі це заперечило б ціле християнство, бо якщо Христос не воскрес, то Він не є Богом.
До п. 2) Духовний рівень. Галік свідомо спрямовує увагу на духовний рівень, а історичну реальність Воскресіння непомітно відкидає. На духовному рівні не виходить з особистого відношення до Христа, тобто з віри, що Ісус помер за наші гріхи, що Він є Бог і що фізично воскрес із мертвих. Те, як Галік подає правди Воскресіння, доводить, що в своєму серці не повірив ані в історичне воскресіння Христа, ані в правдиве таїнство співвоскресіння з Христом, яке нам Святий Дух через апостола Павла об’являє в декількох місцях Біблії (Еф. 2,6; Кол. 3,1…). Духовне воскресіння пов’язане і з Христовою присутністю в Його Містичному Тілі та в серці християнина через спасительну віру: «щоб Христос через віру перебував у ваших серцях» (Еф. 3,17) або «з Христом я розп’ятий, вже не живу я, але живе в мені Христос» (Гал. 2,20).
Це духовне воскресіння вимагає ходження в Дусі: входжу до Божої присутності, шукаю Його волю, намагаюся її реалізовувати і зрікаюся своєї власної волі. І коли я слабкий, то вірою з’єднуюся з Ісусом, а Його сила сильно діє в мені (Кол. 1,29). Про це свідчать сотні тисяч мучеників.
Згідно Галіка нове життя воскресіння є якимось дивним життям свободи з відкритістю на синкретизм і єресі. Нове життя, яке він проповідує, не закорінене у з’єднанні з Ісусом. Щирий пошук істини і спасіння замінюється постійними сумнівами. Молодому поколінню Галік ніколи не вказує на живого Христа, але на себе. Часто йдеться про бездухі інтелектуальні трюки і досягнення, про самі побожні фрази і риторичну маніпуляцію біблійною термінологією. Тому він може спокійно відкинути Божі та церковні заповіді і своє еґо зробити новою нормою, яка не підпорядковується ні Богу, ні Його заповідям, ні правдам віри. Це, очевидно, той коан, де все нібито одне й те ж саме. Вершина дзен-буддійського просвічення полягає в диявольському самообмані − «я є той бог».
Дуже небезпечною є риторика Галіка, яка оперує біблійними поняттями, такими як співвоскресіння, співрозп’яття, або цитуванням деяких святих, щоб потім це зловжити для підтвердження свого духа і своїх антихристиянських позицій.
Що найбільше потрібно?
Ми можемо філософствувати, теологізувати, але це нас в годину смерті не спасе. Нема певнішої реальності, ніж те, що Галік і ми помремо. І в цю правду, що стосується смерті, людина все ж повинна змушувати себе вірити. Ніхто не сумнівається в ній розумом, але признаймо собі: Хто з нас припустив цю реальність до свого серця, щоб вона його пронизала і він почав мудро жити? Це знову ж таки людська гордість, темрява гріха в нас, яка відкидає навіть природну правду. Бог створив цей розумний світ і вклав свої закони у мертву і живу матерію. І це людський розум логічно повинен прийняти, але серцем не приймає. Однак у нашому житті прийде остання хвилина, а тоді буде Божий суд і ми перейдемо у вічність. Людина не хоче цього чути, ця правда неприємна для неї, але ніде від неї не сховається. Мудрість полягає в тому, щоб жити так, наче б цей день був останнім у моєму житті.
Прикладом того, як досягти спасіння, є для нас розкаяний розбійник на хресті. Він з вірою вимовив Ісусове Ім’я і був спасенний для вічності. Слово Боже говорить: «Хто прикличе Ім’я Господнє, той спасеться» (Ді. 2,21). Тим Божим Ім’ям, в якому ми спасенні, є ім’я Єгошуа (Ісус). Кожен день з вірою призивай це Ім’я хоча б 1 хвилину. Можеш уявити собі Ісуса на хресті, Його проколені руки і ноги, і рану в боці, та повторити чотири рази: Єгошуа, ханені! (Ісусе, помилуй мене!). А до п’ятої рани в серці три рази повтори ім’я Єгошуа, а потім додай «ханені». Якщо хочеш зробити щось більше для забезпечення свого спасіння, додай до цього ще коротку молитву «Шема, Ізраїль, люби Бога! Ісусе, Боже мій, люблю Тебе всім серцем, всією душею і всією силою. Тепер втрачаю свою душу ради Тебе та Євангелії». Тоді можеш додати ще один вірш зі Св. Письма і повторювати його протягом двох тижнів. Потім можна вибрати інший вірш. Цю коротку молитву досконалого жалю і досконалої любові повторюй сім разів на день (Пс. 119,164): коли пробуджуєшся, о 9:00, 12:00, 15:00, 18:00, 21:00 і перед сном.
Намагайся протягом дня хоча б одну хвилину в молитві любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою. Як? Усвідом, що Бог тебе бачить, хоча ти Його не бачиш. Він знає тебе і любить. Видимим проявом Божої любові до тебе є, насамперед, Ісусове страждання і смерть на хресті. Можеш кілька разів свідомо в думці повторити: «Втрачаю свою душу задля Тебе, Ісусе». Що це означає? Тут не йдеться про самознищення душі, але про входження вірою до сили Христової смерті, відділення духа від душі і його поєднання з Богом на декілька хвилин. Ісус сказав: «Блаженні вбогі духом». Дух на мить відділиться від душевного багатства − різних відчуттів, планів, марнот і внутрішньої дисгармонії, викликаної первородним гріхом, який порушив нашу природу, і як негативне ядро або родовище зла є в нашій душі. Досвід любові до Бога означає, що людина зі своїм духом на декілька секунд повністю віддасть себе до Божих рук, віддасть Богу своє минуле, своє майбутнє і різні страхи. Тобто в цей момент зосереджується на реальність, що Бог бачить мене, і я Йому цілковито віддаюся так, наче б це була остання хвилина мого життя. Можливо, якщо ти будеш переживати це в дусі під хрестом, то відчуватимеш, що повинен підняти руки вгору і з глибини душі взивати. Основний звук, який автоматично вийде зсередини кожної людини і проявиться, наприклад, і при сильному фізичному болі, є подібний до голосних а, е, і, о, у. Це не є ніяка мантра, це «стогони невимовні» (Рим. 8,26), крик духа, який прагне вічної любові, яка є в Бозі. Цікаво, що хоча Чехія є під сильним впливом релігійної апатії і вважається найбільш безбожною країною в Європі, проте, коли хтось переживає велике страждання, то несвідомо вигукує: «Ісусе!»
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
Єпископи-секретарі
Завантажити: Книга Томаша Галіка «Віддаленим поблизу» − рецензія
