ВВП: Літургія і священство ‒ до коренів жертви на Голготі
25.06.2022
Задумаймося над Літургією з погляду духовної користі. Умовою для глибшого переживання Христової жертви на Голготі є два моменти стишення: один ‒ перед освяченням, а другий ‒ після нього.
Під час першого моменту стишення священик усвідомлює духовне коріння новозавітного священства. Воно сягає аж до вилиття Святого Духа на апостолів.
На Сіоні була установлена безкровна жертва, а також був даний Святий Дух. Він і сьогодні через таїнство священства уприсутнює Христову жертву на хресті!
Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v1dsjub-83633267.html
https://cos.tv/videos/play/37852210712317952 https://youtu.be/S0Qr11K1egM
https://www.bitchute.com/video/4bhGkEOeMKYw/
У день зіслання Святого Духа на горі Сіон народилася Церква. У Біблії, зокрема у Пророків, багато разів наголошується на Єрусалимському пагорбі Сіон. Від П’ятидесятниці Святий Дух почав діяти зокрема через таїнства. Христос як Син Божий, який взяв на Себе нашу людську природу, заплатив Своєю кров’ю і смертю за наші гріхи. Після Його воскресіння і прославлення на апостолів зійшов Святий Дух. У святому хрещенні Він дає Боже життя. Ісус сказав: «Ви мусите народитися з води і Духа» (пор. Ів. 3,5). В Літургії Святий Дух уприсутнює Христову чисту жертву ‒ від сходу до заходу (Мал. 1,11). У східній епіклезі священик просить про зіслання Святого Духа не лише на дари, але й на нас, тобто на священика і на людей.
Христовий священик має старатися вести духовне життя. Він отримав помазання Святим Духом під час свячень. Він повинен вірою оживляти це помазання під час кожної Святої Літургії, а саме ‒ через прохання про повторне зіслання Святого Духа. Духовне життя священика органічно пов’язане з Христовою жертвою на хресті. Священик має бути переображений у Христа, щоб він міг сказати разом з апостолом: «Не живу вже я, а живе в мені Христос» (Гал. 2,20). Віра, поєднана з проханням про Святого Духа перед освяченням, усуває бездуху рутинність. Приблизно 3 хвилини стишення перед освяченням ведуть до глибшої зосередженості перед кульмінацією євхаристійного таїнства. Також адорація після освячення впродовж 3-5 хвилин допомагає переображенню священика у Христа. Вона пов’язана: 1) із внутрішнім переживанням заповіту з хреста, 2) з переживанням досконалого жалю, 3) і особливо зі з’єднанням з Христовою смертю. Сьогодні Церква найбільше потребує святих священиків. Не потрібно, щоб кожен Христовий священик мав видимі стигми, як, наприклад, отець Піо, але кожен повинен боротися за з’єднання з розп’ятим Христом.
Таїнство новозавітного священства було установлене разом з установленням Христової безкровної жертви. Ісус взяв хліб і сказав: «Це тіло Моє…», а потім узяв чашу з вином і сказав: «Це кров Моя…». Ці слова стосуються Євхаристії. А Ісусів завершальний наказ: «Робіть це…!» стосується установлення новозавітного священства. Це означає, що апостоли мають приносити цю безкровну жертву не як символ, але як уприсутнення її звершення на Голготі. І саме єдність між її установленням на Сіоні, завершенням на Голготі та реалізацією в даному часі та просторі здійснює Святий Дух. Він виконує це через священика, якого для цього помазав.
Що означають подальші слова «на Мій спомин»? Вони сказані в такому значенні: «Робіть це як Мій незмінний заповіт, який залишаю вам перед Своєю смертю». Це є справжнє значення слів «на Мій спомин».
Христові слова на Сіоні «Прийміть Святого Духа» (Ів. 20,22) також стосуються установлення священства.
Обидва таїнства, як Євхаристія, так і священство, були установлені на Сіоні, а також тут були довершені при зісланні Святого Духа.
Першу Літургію апостоли служили того ж дня або в найближчі дні після зіслання Святого Духа. Цілком зрозуміло, що ця Літургія не виглядала так, як сьогодні. Апостоли спонтанно молилися, але кульмінацією були Христові слова установлення та благальне взивання Святого Духа. Згодом як на Сході, так і на Заході виникли різні форми Літургії. Це відбулося головним чином в І-ІІІ століттях, коли тривало криваве переслідування християн. У IV столітті на Сході святий Василій Великий та святий Іван Золотоустий уклали порядок Літургії. На Заході Літургію скоригував папа Дамас. І після того, окрім цих двох Літургій, існували й інші, наприклад Літургія св. Якова, пізніше – галльська, амброзіанська та ін.
У всіх Літургіях, окрім молитов і співу, була та сама суть ‒ Христові слова та епіклеза. Папа Дамас навмисно усунув будь-яку згадку про Святого Духа, побоюючись зловживань. Він передбачав, що Святий Дух діє імпліцитно, через саме таїнство священства. Адже без Святого Духа таїнства в Церкві не діють.
З цього історичного ракурсу подивімось і на сучасну ситуацію. Східна Церква здебільшого служить Літургію св. Івана Золотоустого. Західна Церква від 1967 року служить Літургію папи Павла VI, так звану Novus Ordo.
Що я особисто хотів би сказати щодо питання Літургії? Я служу Літургію вже 50 років, і то щодня. Перед семінарією, а також в семінарії, я намагався внутрішньо переживати тодішню латинську Літургію. Як священик я вже служив Літургію Павла VI. Після того, як я вступив у Чин св. Василія Великого і змінив обряд, вже 30 років служу Літургію св. Івана Золотоустого. Ще від мого навернення у 15 років мені йшлося про суть. З Літургії я черпав силу для життєвої боротьби з гріхом, силу для збереження чистоти серця і мислення задля того, щоб спасти свою душу. Коли ми в семінарії пережили закінчення латинської Літургії і розпочали реформовану Літургію з вівтарем, оберненим до людей, і зі скасуванням латинської мови, то я, будучи семінаристом, постійно тримався духовного переживання суті святої жертви. Тому, по суті, мені було все одно, чи відправляється латинська Літургія, чи реформована. Мені здавалося, що ці зовнішні зміни були зайвими. Як священик я далі старався переживати Святу Літургію особисто і внутрішньо.
Під час служіння Східної Літургії я продовжував старатися внутрішньо переживати суть Святої Літургії. Але про що мені йдеться? По суті, про те, щоб заохотити як західних, так і східних священиків та щирих віруючих глибше переживати це таїнство віри. В цьому допоможе вищезгадана зупинка перед кульмінацією Святої Літургії, а потім після кульмінації. Вершиною таїнства віри є епіклеза, пов’язана з освяченням.
При першій зупинці або стишенні доречно, щоб священик і люди певний час клячали, а якщо є хор, то нехай у цей час співає антифон. У Західній Літургії під час першої зупинки найкраще співати «Veni Sancte Spiritus». Священик і вірні духом перебувають на Сіоні, де була установлена безкровна жертва. Тут апостоли були також помазані і настановлені Святим Духом, щоб приносити Христову жертву. Це завіт новий і вічний, підтверджений Христовою кров’ю.
Після освячення настає другий момент стишення, коли священик і вірні клячать. Кожен усвідомлює реальність: Тепер я духовно перебуваю під Христовим хрестом біля Ісусової Матері на місці апостола Івана. Ісус мене бачить, а також говорить до мене. Він і мені перед Своєю смертю дає заповіт, кажучи: «Ось Мати твоя!». Апостол Іван духовно прийняв Ісусову Матір до свого найвласнішого ‒ по-грецьки eis ta idia. У цю годину і я духовно приймаю Її так, як він, коли стояв під хрестом. При цьому можу повільно з вірою промовити святе Боже ім’я Ісус, по-арамейськи Єгошуа. Тоді розбуджу досконалий жаль. При цьому духом дивлюся на п’ять Христових ран. До кожної рани можу повільно подумки повторювати: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене, грішного». Тоді усвідомлюю суть освячення – уприсутнення Христової смерті, до якої я був занурений у тайні хрещення (Рим. 6,4). Можу усвідомити вигук Ісуса: «Елої, Елої, лема савахтані?!». Він виражає найважчу духовну боротьбу Ісуса. Він узяв на Себе корінь усього зла, яке є в людині. Ісус також взяв на Себе всі гріхи та злочини людства. Він пережив вершину болю – духовну темряву, відділення від Отця. Останні слова виражають те, що завершився пролом духовної темряви, яка огортає людину. Це відкрило шлях вгору, яким і ми з Ісусовим духом можемо віддати свого духа в обійми Отця. Цим довершилося наше спасіння, яке полягає у внутрішній єдності з Ісусом.
Це друге стишення священик закінчує співом: «Тайна віри», а люди відповідають: «Смерть Твою звіщаємо…».
Сьогодні головною потребою є метаноя, тобто повернення нашого мислення і способу життя до Бога. Нехай зовнішнім жестом буде те, що священик під час Літургії знову обернеться обличчям до Бога, який присутній у кивоті, і вже не буде обернений до Нього спиною.
На завершення короткий підсумок двох зупинок.
Перший момент стишення триває близько 3 хвилин. Він настає перед вступними словами освячення. Священик і люди клячать, а хор співає антифон «Veni Sancte Spiritus».
Священик і вірні усвідомлюють, що на Сіоні була установлена безкровна жертва. Тут також зійшов Святий Дух. Тепер Він через священика уприсутнить Христову жертву! Veni Sancte Spiritus… З вірою приймаю того самого Святого Духа, якого прийняли апостоли в день П’ятидесятниці.
Другий момент стишення після освячення триває 3-5 хвилин. Священик і люди клячать, хор співає антифон до імені Ісус. Священик і люди усвідомлюють:
1) Заповіт з хреста.
Духом стою на Голготі. Ісусе, Ти бачиш мене і тепер кажеш мені: «Ось Мати твоя!» ‒ Приймаю. Подумки промовлю: «Є-го-шу-а-а-а».
2) Розбудження жалю за гріхи.
Дивлюся на Твої рани і подумки повторюю: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене, грішного!». Повторюю це п’ять разів.
3) Христова смерть.
Хрещенням ми були занурені до Христової смерті. Тепер я з’єднаний з Твоєю смертю, через яку я спасенний. Повільно з вірою подумки промовлю: «Є-го-шу-а-а-а».
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату
Завантажити: ВВП: Літургія і священство ‒ до коренів жертви на Голготі (25.06.2022)
