І ОДИН − В ПОЛІ ВОЇН
У Львові я мала можливість разом з спільнотою брати участь у вертепі. Це була місія, де люди приймали Ісуса за свого Господа. Мені випала роль ангела. Поїхавши додому, я була підбадьорена, але мене турбувала думка, як мої рідні мають прийняти Ісуса. Вони не навернені, нема з ким їм показати вертеп, бо я живу далеко від Львова. Ввечері я почула розмову між мамою і вітчимом, що по TV мають показувати фільм якогось нечистого характеру. Я просила Ісуса, щоб дав мені світло до цієї ситуації. Мені прийшла думка і я одягнула костюм ангела, взяла образочки, дзвіночки і зайшла в їхню кімнату. Попросила їх, щоб вимкнули телевізор, поставила перед ними фігурки Йосифа, Марії та Ісуса і почала колядувати – звіщати благу радість. В кінці зробила з ними прийняття Ісуса. На знак того, що Його приймають, вони зі мною зробили знак хреста. Їхні обличчя змінилися, потекли сльози… Коли я вийшла з кімнати, через кілька хвилин вони вимкнули світло в кімнаті і ніякого фільму не дивилися. Диявол був переможений, адже телевізор на той час міг бути Іродом, який вбив би Ісуса в їхніх серцях.
Наступного дня я пішла до свого рідного батька, де також всі рідні прийняли Ісуса. Внутрішньо я мала духовну боротьбу: страх, сумнів, бо своїм найважче свідчити. Мене завжди підбадьорюють Ісусові слова: “Не бійся, бо Я з тобою… Я додам тобі сили” (Іс. 41,10). Господь завжди стукає до нашого серця і хоче діяти через нас. Все залежить від того, наскільки ми будемо уважні до Божого слова. Дякую Тобі, Ісусе, що Ти прийшов до сердець моїх рідних.
Іванка, 23р.
