Відповідь була «так»
Від мами я довідалася, що моя чотириюрідна сестра має рак молочної залози. Їй лише 28 р., у неї 6-річна донечка, але справи зі здоров’ям дуже погані, бо хоч робили операцію, метастази вже пішли в легені, тягнули воду. І можливо сьогодні ввечері, або завтра поїде на наступну операцію в Угорщину. Думка, що може бути пізно, спонукала мене відразу дзвонити. В слухавці озвався змучений, захриплий голос Тані. Я з нею не бачилась можливо 15 років. Від того часу все дуже змінилось. Я навіть не знала з чого почати. Але сестри відразу підняли руки вгору і почали інтенсивно молитися, щоб Ісус Сам провадив розмову, щоб Св. Дух дав потрібні слова. Я представилася і відразу почала, що мама говорила мені про її проблеми. Виявляється, сьогодні вночі їде в Угорщину. «Може коли повернешся, дайся чути, подзвони, прийди, щоб ми могли довше помолитися. Але знаєш, Таню, як би там не було, важливо бути примиреним з Богом. Ми всі охрещені, але мусить бути в нашому житті конкретний момент, коли ми скажемо Богові своє «так», визнаємо своїми устами (як написано в Св. Письмі) Ісуса за свого особистого Спасителя і Господа, і звіримо до Його рук ціле своє життя. Може я би тобі задала питання, а ти просто відповідай». Таня погодилася. «Таню, чи віриш, що Господь Ісус є Бог і що помер за тебе?» Відповідь була «так». «Таню, чи віддаєш до Його рук ціле своє життя: своє минуле і хворобу, і майбутнє?» Було чути, що Таня плаче і відповідає: «Віддаю». «Таню, Ісус дав нам Діву Марію за Матір. До Неї можемо прибігати, просити Її помочі (у Тані в 11 р. раптово від інсульту померла мама). Таню, чи приймаєш Богородицю за свою матір?» «Приймаю». «Таню, в житті могло бути всяко, і хоч вас мама добре виховувала, але може десь в серці затаїлася якась образа, гіркість, непрощення. Все це – перешкоди для того, щоб Бог міг діяти в нашому житті. Може маєш якесь непрощення до лікарів, або до когось, хто тебе в житті скривдив?» «Ой, та що ти? Знаєш, я за весь цей час стільки вже передумала. Я ні на кого зла не тримаю. Лиш би трохи здоров’я…» «Таню, чи в ім’я Ісуса Христа прощаєш всім з щирого серця?» «Прощаю».
Сестри молилися далі і я продовжувала далі ще інтенсивніше: «Таню, дуже важ-ливо, щоб ми не мали гріхів проти І Божої заповіді. Може через незнання, або може ти вірила в гороскопи, чи робила забобони? Можливо тобі зливали віск чи скидали вроки, або підкурювали від страху? Можливо ти ходила до якихось бабок, або екстрасенсів, або може вживала гомеопатію, чи тобі робили акупунктуру, чи акупресуру? А можливо ти лікувалась всякими травичками від якогось знахаря?» «Ні, ні, я нікуди не ходила, приймала тільки хімію». «Добре, Таню, але може відречемося, якщо ти чогось не зауважила, або не додивилася, або не пам’ятаєш?» «Добре». «Таню, чи в ім’я Ісуса Христа відрікаєшся всіх цих практик і духів, які стоять за цим, і які могли мати вплив на твоє життя, та духовного коріння, яке є за цим?» «Так, відрікаюсь.» «Таню, чи перетинаєш в ім’я Ісуса Христа ці духовні пута?» «Перетинаю». Ми разом з сестрами відповіли: «Амінь!» Потім коротко помолилися з нею, віддали під Покров Пресвятій Богородиці, до Ран нашого дорогого Спасителя. На кінець пригадала, що хай з вірою кличе Ісусове ім’я – це найкраща молитва. Хай пам’ятає, що Ісус є завжди з нею. Вона плакала, дякувала, а поміж то кашляла. Я склала слухавку, а сестри – руки. Ми були щасливі, що могли бути знаряддям в Божих руках і що встигли. Таня не дзвонила. Я час від часу згадувала про неї в молитвах.
В грудні, коли мама знову прийшла, довідалася: Таня повернулася з Угорщини, операцію не робили, а 4 вересня вона померла. Тоді по телефону Таня говорила, що недавно сповідалася, але в грудні мама сказала, що вона не мала шлюбу. Так прикро, що не було біля неї нікого, хто би підказав, що треба впорядкувати своє життя. Але дякувати Богові, що хоч в кінці (як воно вже там було) могла цілком дати своє життя Ісусові.
с.Е.
