МАЛА ІВАНКА – ВЕЛИКА МУЧЕНИЦЯ
Словаччина, осінь 1976р. „Ми мали вільну годину,” – пише студентка, майбутня медсестра, Марія з Північної Словаччини. „Замість того, щоб йти з іншими в кафе, я вирішила, що проведу цю годину з дітьми в лікарні. Прийшовши в палату, я підійшла до ліжка 14-літньої дівчини Іванки. Я швидко здобула її довір’я, тому що вона чула, що я католичка і ходжу до церкви. І так вона відкрила переді мною свою дорогу терпіння: „П’ять років тому я мала Перше Святе Причастя. Підготувала мене моя бабця, оскільки мої батьки були партійні і були ворогами Бога. Після Першого Св. Причастя я мала особливий сон. Я бачила Ісуса. Він тримав в руці два вінки, один білий, другий червоний, і запитав мене: „Іванко, який хочеш?” „Обидва,” – відповіла я. „Але якщо приймеш і той червоний, будеш терпіти!” „Це нічого, я хочу обидва.” Потім я бачила справа і зліва багато людей. Вони кричали до мене: „Іванко, допоможи нам, врятуй нас!” Це був мій сон.
Невдовзі батько, заступник секретаря компартії, і мама, вчителька, довіда-лися, що я мала Перше Св. Причастя. Вони з гнівом викинули бабцю з дому. Я дуже плакала. Моя мама обшукала мою кімнату і в мене на очах спалила всі образки і Катехизм. Потім поклала на стіл книжку Леніна і закричала: „Зараз будемо вчити це.” Я наплювала на цю погану книгу, за що тато дуже збив мене. Після цього я роздумувала, де б могла бути моя бабця. Напевно що в церкві! Там я її і знайшла та без відома батьків заховала в своїй кімнаті. Десять днів ніхто цього не виявив, а потім батько її знайшов. Він збив і викинув бабцю геть ще брутальніше, ніж перед тим. Це було якраз на Різдво. Батько лютував. Він прив’язав мене до столу і збив майже на смерть. І відтоді я була більше в лікарні, ніж вдома, але лікарня була в іншому місті, щоб не виявилась причина моїх побоїв. Бабцю знайшли мертвою за церквою. Міліція не допитувала батьків. Тепер я чекаю на складну операцію. Поглянь на ці коліна і на гулю за вухом, яка постійно росте – цим мене наділив тато. Я дуже хотіла б прийняти Пресвяте Тіло нашого Господа. Чи можеш мені в цьому допомогти? Це буде моє друге і останнє Св. Причастя.” Цим Іванка закінчила свою розповідь. Прощаючись я їй пообіцяла, що подбаю про те, щоб вона прийняла Св. Причастя і відвідаю її після операції, якщо це буде можливо. Але можу прийти найшвидше за 14 днів.
Мені сказали, що Іванка декілька днів після операції померла. З листа, який вона мені написала ще перед смертю, я довідалась, що при операції Іванка цілком оглухла. До її смертельного ложа прийшли батьки. Але це вже не були ті жорстокі люди, яких вона знала. Вони дали їй зрозуміти, що змінились. Оскільки не могли з нею говорити, батько витягнув зі сумки образ розп’ятого Ісуса Христа, який знайшов в Іванчиній кімнаті, і на другому боці написав ці слова: „Іванко, ти є наш розп’ятий Ісус. Ти привела нас до Бога. Я вже не начальник, а вантажник, а мама вже не вчителька, а продавець. Ми виступили з партії. Дякуємо тобі.” Іванка померла 8 січня 1977р.”
(Марія)
