ГОДИНА З ІСУСОМ (Контемплятивна молитва)

«Отож і однієї години (щоденно) не спромоглися чувати зо Мною? Чувайте й моліться» (Мт. 26,40). Ісус кличе, кличе з цілого свого серця! І все-таки, ніхто не піднімав свого голосу так часто і так намарно, як Ісус Христос. Жодний заклик не був так мало сприйнятий – навіть і тими, які пізнали Ісуса як свого Спасителя та Господа.

Тут знаходимо найбільшу суперечність: є люди, які хоча й називають Його Господом, але не наслідують Його. Як це зрозуміти? Дорогу до наслідування Ісуса можна відкрити тільки єдиним ключем – ключем чистої любові. Інакшого не існує. Тому Господь також говорить, що в виконуванні Першої Заповіді «Любитимеш Господа Бога свого над усе» міститься вся правильна поведінка. Дорога наслідування нашого Господа і витривалість на ній неможлива без любові, яка найбільше проявляється в контемплятивній молитві. Хоча б годину (щоденно) з Ісусом (див. Мт. 26,40).

КОНТЕМПЯТИВНА МОЛИТВА (КМ) – ПОРЯДОК, ЗАСАДИ, ПРАКТИКИ


Вервиця. Порядок молитви: перед кожним десятком коротке слово для розважання; а потім намагаюся бачити, чути та проживати окремі таїнства (див. різні вказівки і розважання).

Хресна Дорога. Існує багато багато вказівок, як її молитися. Добре мати і своє особисте розважання про терпіння Христа, а при тому використати дві засади: 1) стараюся усвідомлювати, що терпить Ісус; 2) погляд на свої гріхи і на свої егоїстичні думки, якими я спричинив Його терпіння. Питання: Ісусе, що зробив Ти для мене, а що я роблю для Тебе?

Одногодинна КМ:

Пояснення декількох засад (практик):

Постава на молитві: Щоб внутрішня молитва була інтенсивною, потрібно дотримуватися певних засад. При молитві руки піднесені догори, але не як-небудь, а так, щоб виражали стан пильності та радикальної відданості Христові. Відомо, що таке положення при молитві мали юдеї, так молився Христос і Його Мати, так молилися апостоли та перші християни. Така постава сама по собі вже є молитвою, відкритістю на прийняття Духа. Отож, ми наголосили на положенні тіла.

Допоміжні засоби: Які є допоміжні засоби для молитви? Два основні – Святе Письмо і зошит з ручкою. Завжди, коли прийде якась інспірація чи якась турбота, то коротко запиши одне чи друге та відразу ж повертайся до Божої присутності. На коротких перервах можна читати Святе Письмо. Бажано, щоб в приміщенні був хрест та годинник.

Порядок молитви: молитовна година розділена на три частини – в кожній третині 15 хв. інтенсивної молитви і 5 хв. відпочинку. Найтяжчим є початок, тобто вийти з духа цього світу і перейти до присутності Божого Духа. Цей перехід вимагає певного внутрішнього та зовнішнього самовідречення, і переважно від такого самовідречення залежить благословення цілої молитви. Народна приказка говорить: «Хто почав, той вже половину зробив!» Це відноситься не тільки до початків на природному рівні, але й до молитви, особливо до цієї.

Мета: Мета молитви – проламатися до Божої присутності та в ній залишатися. Це не так просто, але доступно для кожного. Це не привілей, призначений для деяких осіб, але кожний щирий християнин може так молитися, навіть діти. Ця молитва базується на Божому слові та епіклезі (благальному воланні до Бога про прихід Святого Духа). Тут дійсно йдеться про втілення Слова – Ісуса в нас! Для втілення Божого Слова потрібне людське «ТАК» – «fiat» («хай мені станеться…») і епіклеза Святого Духа. Найсильнішу епіклезу прожила Ісусова Мати Марія – спершу при Втіленні Слова, коли через віру стала матір’ю первородженого – Ісуса. А потім перед Його смертю на Голготі Вона і майбутня Церква, представлена учнем, отримала слово: «Ось Мати твоя». Перед зісланням та в момент зіслання Святого Духа Вона проживала разом з апостолами 10-ти денну епіклезу (просьбу про зіслання і наповнення Святим Духом) – слово знову стало Тілом і народилася Церква, Матір’ю якої стала Марія. Отож Ісусова Мати стала і матір’ю другороджених – Матір’ю Церкви і твоєю Матір’ю.

Благальне волання: В посланні до євреїв написано, що Христос з голосінням великим – криком – підніс свої просьби до Того, Який міг Його вислухати (пор. Євр. 5,7). В псалмах цар Давид вказує на потребу голосного волання до Господа, яке мусить прорватися з глибини душі. Крик перед Господом, коли душа виливає свої болі та страхи, є визволяючим та оздоровлюючим. «Дух Святий заступається за нас стогонами невимовними» (Рим. 8,26).

Дехто може згіршуватися голосним воланням в цій молитві, але можна волати інтенсивно і беззвучно. Коли людина переживає різкий фізичний біль, то реагує однаково, чи це відбувається в Кореї, чи в Америці, чи в Європі. Не буде використовувати довгі речення, тільки застогне якесь: ааааа, ууууу. Якщо людина має великий душевний біль, напр. через втрату дорогої особи, і усвідомить собі це, то їй поллються сльози, вона почне плакати, а це допоможе її душі розслабитись, але ще потребує когось, з ким може свій біль розділити і перед ним виплакатися. Розділений біль – пів болю. При цьому плачі, якщо біль глибокий, відізветься якесь стогнання: уууу-уууу-уууу… Подібно, коли хтось відчуває велику радість, тоді слів чи речень йому не вистачає і він собі тільки мугикає: ла-ла…ра-ра (див. св. Августин, Молитвослов, день св. Цецилії, 22 листопада, друге читання) Така мова об’єднує всіх людей, які тут, на землі жили і будуть жити. Коли людину хтось обмане або дуже роздратує, тоді вона підвищує голос. Невіруючі люди реагують прокльонами, поганими словами та гнівом на тих, хто спричинив їм зло. Коли людина сама собі спричинить терпіння, тоді злиться на себе, реагує так, що кричить: «Я осел, я дурний». Коли цей гнів особливо великий, то вже не спроможна тільки словом виражати гнів та біль в душі, але тільки в злості стогне: ееее-ееее-ееее… Тим відкривається для духа, який, однак, є цілком протилежним до Святого Духа. За голосними а, е, і, о, у, є певна спільна звукова хвиля, яка легко переходить з одної голосної в іншу. Таке стогнання і волання, як виражено в псалмах, є найприроднішим людським проявом для того, щоб в молитві виливати своє серце перед Богом. Тут наче проявляється дух людини. Коли народжується на світ дитина, спершу вона починає плакати, і тим розслаблюється і відкривається. І так, ми біля ядра того, що є епіклезою – благальне волання перед Богом! З одного боку – це волання, а не шепіт, а з другого – воно благальне. Можу повторювати простенький голосний звук ааа і думкою триматися імені «Єгошуаа-аа-аа» (Ісус) та одночасно вірою усвідомлювати силу цього Імені, перед яким «…мусить приклонитися кожне коліно на небі і на землі» (Флп.2.10). Цим іменем апостоли виганяли демонів та оздоровлювали хворих. Віра виявляється і концентрується цим Іменем більше, ніж багатьма іншими словами! То є благальна молитва – виливання серця перед Господом.

Ті, які приступають до цієї молитви, відразу зауважать, що слова молитви самі переходять до односкладових або двохскладових слів. Це веде до внутрішнього зосередження, напр., тільки на слово: «Ти (Ісусе), Ти,…», і в дусі дивлюся Йому в очі (на хресті). Усвідомлюю свій гріх – причину смерті Ісуса, та Його любов: Він за мене помер. При цьому цілковитому відкритті перед Богом, глибокому упокоренні, входженні до правди і відділенні від гріха та його коріння, не достатньо тільки сидіти – потребую або клячати, або стояти, і тільки думками залишатися в правді. Це спонукує мене взивати цілою своєю істотою, а руки автоматично підносяться вгору. Усвідомлюю собі любов Отця, який за мене дав свого Сина, і внутрішньо переживаю «Отче!» – для вираження мені допоможе благальне взивання А-ВА – ааааа…ва-ва-ва-ва…аааа… («Якщо не будете як діти..» – див. Мт.18,3). І ці дві основні позиції (руки вгору і клячання або стояння) диспонує до благання перед Богом. Цей крик не є якимось штучним викликанням почуттів, але справжньою молитвою в Дусі і правді. Це потреба душі. Подібно молився псалмоспівець цар Давид і, правдоподібно, сам Господь Ісус, коли Він часто цілими ночами перебував на молитві.

Теперішня хвилина: повернімось до основних принципів. Одним з них є те, що на молитві, крім перебування в Божому слові, необхідно чувати. Ісус сказав: «Отож і однієї годині не спромоглися чувати зо Мною? Чувайте і моліться!» (Мт.26,40). До чуйності на молитві допомагає наступне:

На початку і під час молитви періодично собі пригадую, що хочу хоч одну хвилину (саме цю, коли це собі усвідомлю) пережити в Божій присутності. Для цього мушу відректися себе і усвідомити, що Бог мене бачить, що я стою перед Ним відкритий. Або собі повторюю: «Ті очі» і в дусі дивлюся Ісусу в очі і Йому відкриваюся…, все Йому даю…, не тільки гріхи…, але і корінь гріха…, ніщо не привласнюю: жодну думку, жодне відношення, жодну згадку, ані уяву! Тепер всього пускаюся, тепер мій дух є убогий, вільний від душевного багатства і турбот. Тепер маю тільки єдину турботу, а саме – бути з Ісусом, Його хочу слухати, Йому в очі дивитися. Цей погляд Ісуса проникає так глибоко, що людина в ньому усвідомлює свій гріх. В Божій присутності усвідомлюю не тільки великі гріхи, але і дрібні прояви егоїзму, самолюбства та свавілля. Тут в цій правді, як під невидимим промінням рентгену, людина лікується від усіх смутків і болів, які має глибоко в душі. Це лікування є болючим, але одночасно є великим щастям, яке не можна порівняти з тим, яке пропонує світ. В цьому світлі людина усвідомлює і реальність своєї смерті, марноту та обман світу, а також вічність та Божу любов. В цьому болі, який очищує, і в цій болючій правді, глибоке оздоровлення душі приносить великий спокій, якого дійсно не може дати цей світ. Тут людині відкриється багато правд зі Святого Письма: «Прийдіть до Мене всі, … знайдете полегшу душам вашим…» (Мт.11,28-29). На молитві є найважливішою теперішня хвилина. До неї повертаємося у всіх євангельських правдах, які тут проживаємо. Коли в цій хвилині дійдемо до споглядання, то вже не зважаємо на зовнішнє волання свого голосу, але усвідомлюємо, напр., тільки слово (думку): «Ти!» (Ісусе) і духовне з’єднання з Ним у правді. Під час цього людина не впадає до жодного екстазу, а є в цілковитій чуйності і тверезості. До цього диспонує і благання (Авва – ааа…ва-ва-вааа…).

Коротко кажучи, ціла година – це боротьба за теперішню хвилину, коли зосереджую всю свою увагу та усвідомлюю з’єднання з Отцем та з Ісусом через слово: «Ти, Ти» або «Ти мене!…» («Ти, Ісусе, мене любиш» або «Ти за мене!»), але здебільшого тільки це «Ти», а особливо – «Ти мене бачиш!» «Ісус бачив учня, який стояв під хрестом». (Ів.19,26). «Я тепер є учнем і Ти мене бачиш, тепер і тут, Ти…» В цих словах є велика сила! При цьому я внутрішньо відкриваюся перед Ним як перед своїм Господом та Богом, відкриваюся та нічого не приховую! Це болить, але водночас оздоровлює. Згодом можна молитися так: «Ти нас бачиш» і під час цього усвідомлювати болі дорогих тобі людей, їхні рабські пута та злі звички, які їх тримають в пітьмі. О, як я хотів би їм помогти, та не можу! Зараз, однак, можу лише одне, найважливіше: цей біль дати Ісусові! Тоді раптом прийде світло, оздоровлення, спокій, а часто і пророцьке слово для цієї душі!

Проблеми, турботи і обов’язки також можуть стати «паливом» для вогню Духа. Переживаю реальність: «Ти мене бачиш» і даю Йому конкретні гріхи, слабкості і турботи. Потім приходить світло, сила, натхнення, Господь говорить до душі.

/прим.: ці слова, напр.: «Ти мене бачиш», не вимовляю устами, але думкою. Таке мовлення думкою супроводжується зовнішнім проявом: тихим чи голосним благанням і молитовною поставою (руки підняті вгору!)/.

МОДЕЛЬ ОДНОГОДИННОЇ КОНТЕМПЛЯТИВНОЇ МОЛИТВИ

В цій молитві будемо проживати ці три євангельські правди:

1)   відпущення гріхів (очищення);

2)   співрозп’яття;

3)   прийняття останньої волі Ісуса – прийняття нового серця.

Перша третина: ОЧИЩЕННЯ

1 частина: (1 хв.) Один з присутніх вголос скаже зміст першої третини і введе в молитву, напр., такими словами: «Ісус є тут, тут присутні також святі й ангели» (пор. Євр.12, 22). Він чекає тебе, відкрийся Йому, виконай суд над своїм гріхом. Тоді в дусі стань під хрест і знову подивись Ісусові в очі і до Його ран. З вірою взивай Його Ім’я. Усвідом, що кров Ісуса тебе очищує від кожного гріха. Після цього вступу внутрішньо переживаємо молитву так, як написано в 2, 3, 4 і 5 частині.

2 частина: (≈ 3 хв.) Усвідом собі присутність Ісуса, Його Матері, святих та ангелів (Євр. 12,22наст). Прикликай Марію, ангелів і святих, щоб допомогли тобі бути чуйним.

3 частина: (≈ 3 хв.) Відкриття і прийняття Господа Ісуса на основі Божого слова Об. 3,20: «Ось стою при твоїх дверях та стукаю: кожний, хто відкриє, увійду до нього». Ти стоїш, Ти стукаєш… Я відкриваю… Я відкрив. Ти входиш, Ти увійшов…. Ти є в мені: Ти є Бог з Бога… Світло зі світла… Бог істинний від Бога істинного…. Роджений, несотворений … Єдиносущний з Отцем… Вірю …Визнаю!

4 частина: (≈ 4 хв.) Божий суд «Відплата за гріх – смерть…» (Рм.6,23). Усвідомлю свій гріх: що я свавільник – не шукаю і не виконую волю Божу; я осуджувач – безнастанно осуджую людей та Бога, я гедоніст (лінивство, сибаритство, недисциплінованість). Можеш собі хоч трохи уявити або усвідомити, що в годині смерті переступиш поріг часу, а потім тебе чекає суд. Уяви собі великий стадіон: зліва – злі духи, які тебе будуть звинувачувати (див. Об.12,10), справа – ангели Божі. За тобою ціле людство, а перед тобою великий екран, на якому показують ціле твоє життя, як написано: «Ніщо не є скрите, що не буде відкрито» (Мт. 10,26), отже, не тільки зовнішні вчинки, але буде виявлено і те, що було в твоєму серці, твої найпотаємніші думки.

Стою у світлі і нічого не приховую, називаю речі правдивими іменами, так твердо, як їх називає мій противник – обвинувач. Так, я – грішник, за мої самовілля, мої посуджування і гедонізм я заслуговую на вічне засудження. Тут йде мова в основному про гріх безбожності та ідолопоклонства, сполягання на себе самого, на створіння та ігнорування Бога, Його Слова та Його Духа. Не оправдовуюсь, навпаки, суджу себе, все даю до світла та усвідомлюю, що я – грішник, який заслуговує на кару смерті! «Відплата за гріх – смерть» (Рим. 6,23), це є ясне слово! Це чиста правда. Усвідомлюю собі, що я засуджений на смерть, але вже знаю, що маю надію на амністію.

5 частина: (≈ 4 хв.) Прощення гріхів

Тепер все є дане до світла Божого суду. «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили» (1Кор. 11,31). Те, що ти за життя даєш до світла, Бог тобі прощає, змиває згідно засади: «Якщо ходимо у світлі, кров Христова нас очищує від кожного гріха» (1Ів 1,7). Все те, що було дано до світла і так могло бути очищене Христовою кров’ю, вдруге вже не буде суджене, за це вже був засуджений Ісус, і за це Він вже пролив свою кров, отже, обвинувачі не мають над тобою жодної влади (див. Об.12,11). Ісус помер за мої і твої гріхи і справедлива кара за гріх вже була спокутувана, заплачена. Ісус помер за мене. В дусі йду під хрест, подивлюсь на кров Спасителя і з вірою приймаю слово звільнення, яке отримав розбійник: «Ще сьогодні будеш зі Мною в раю» (Лк. 23,43). Тут проживаю цю основну правду, що ми оправдані вірою, а не нашими вчинками. Отже, даром, але через віру. Цією вірою я тепер приймаю це оправдання, і так одягаюся в Ісусову справедливість!

Підсумок першої третини:

З вірою проживаю основні речі: 1) Признаю і даю свої гріхи до світла, до суду – вже тепер, в часі; 2) Вже тепер, в часі, приймаю прощення.

Боже слово каже: «Якщо ходимо у світлі…», отже, умова чітка: ходити у світлі. А щоб в ньому ходити, я мушу спершу до нього увійти. Коли я в ньому знаходжусь, то це ходіння починається з двох кроків: даю гріхи та приймаю прощення. Це два кроки віри. Потім справджується: «Кров Христова очищує від кожного гріха». Усвідомлюю, що «від кожного». Проживання цієї правди буду найбільше потребувати в годину смерті. Тому це вміння є для часу та для вічності тією найважливішою річчю і найпотрібнішою мудрістю (це збудження досконалого жалю, але воно не виключає Святу Тайну Покаяння.)

Перерва (5 хв.): Відпочинок (роздуми над пережитими правдами, читання Святого Письма, записування приміток в зошит).

Друга третина: співрозп’яття

Гал. 2,20: «Я розп’ятий разом з Христом, не живу вже я, але живе в мені Христос».

1 частина. (5 хв.): живо усвідомлюю, що Ісус є в мені. Боже слово говорить: «разом з Христом». Зупинюся біля слова РАЗОМ: Ти, Ісусе, і я, ми двоє разом, тепер і тут. Від святого хрещення настало з’єднання – Ти (є) в мені, а я в Тобі. Але я маю знову і знову через покаяння та живу віру входити до цього з’єднання – Ти і я, РАЗОМ… тепер свідомо тримаю це з’єднання і не припускаю інших думок. Не роздумую, так це є, не сумніваюся, але вірю Божому слову. Так написано! Можу помалу подумки повторювати слово (напр.: «разом, разом…» або «вірю, вірю…»). Завдання є одне: вірою тримати живе з’єднання, що я є разом з Христом. Вірою проживаю цю реальність: Ти і я – разом! (Це супроводжується голосним або тихим воланням).

2 частина. (5 хв.): Розп’ятий. «Знаємо ж, що старий наш чоловік був (і є) розп’ятий з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити» (Рим.6,6). Тепер своєю свідомістю буду проживати тільки одне слово: розп’ятий! Для кого? Для чого? Для тіла, для світу і диявола, для їхнього рабства. Силою Ісусового розп’яття я відділений від системи зла, гріха, марноти та обману. Зараз я не в обмані, тепер я свобідний, тепер в мені «знищилось оце гріховне тіло» Ісусовою силою і я гріхові вже не служу.

Тепер все покидаю: усі свої плани, страхи, турботи, прив’язання до речей, людей… З цим багатством до неба не пройду. Можу собі усвідомити потрійне «ніщо»: 1) я є ніщо; 2) нічого не маю; 3) нічого не хочу, тільки Тебе! Зараз маю єдину турботу, єдину проблему, а нею є Ти, Ісусе! Я є убогий духом, нічого не маю: жодної турботи, жодного відношення, жодної згадки; нічого не вирішую, тепер не маю жодної відповідальності, тому що я все дав Тобі, Ісусе. Усвідомлюю марність цього всього, все це колись минеться. Все даю Тобі, нічого собі не залишаю. «Якщо Син вас визволить, будете насправді вільними» (Ів.8,36). В цю хвилину вірою проживаю справжню свободу. Своєю свідомістю повністю зосереджуюсь на цю правду і вірю, що так є. Нічого більше не можу зробити, ніж дати все Ісусові. Не ставлю Йому жодних умов, жодного «але», цілковито Йому віддаюся, нічого собі не залишаю. Це означає скинути з себе стару людину (пор. Кол.3,9). Це правдива внутрішня молитва, це дуже просто – все Йому давати! Тут пізнаю, що означає любити Ісуса. Вже не живу я (сам собі) (див. Гал.2,20).

3 частина. (5 хв.): Живе в мені (Христос) Ісус

Тепер я дійсно вільний, тепер не живу я, але живе в мені Христос; я мертвий для гріха – живу для Бога. Тепер може в мені жити Христос. Ісус усунув перешкоду, яку Святе Письмо називає «наша стара людина». Він визволив мене і привласнив мене собі. Я є Його і Він є мій. Він це зробив, не я. Переживаю реальність: «Я є Твій і хочу тільки Тебе! Нічого іншого в цей момент мене не цікавить. Ти є цією перлиною, для котрої варто все втратити». В живій вірі свідомо визнаю: «Ти, Ісусе, тепер живеш в мені!» Проживаю цей присутній момент. Так хочу вмирати. «Цілковито Тобі даюся. Тепер не маю нікого ні на небі, ні на землі, крім Тебе!» (пор. Пс. 73, 25). «Ти Ісусе, є моїм Господом! Все моє – Твоє! Ти є мій і я Твій! Ісусе, довіряю Тобі!»

Перерва (5 хв.)

Третя третина: ЗАПОВІТ З ХРЕСТА – ПРИЙНЯТТЯ НОВОГО СЕРЦЯ

Ів.19,26-27: «Коли Ісус бачив матір, а біля неї учня, якого любив, сказав до матері: “Жінко, ось твій син”. Потім сказав до учня: “Ось Мати твоя!” І від тієї хвилі (в цю хвилю) учень прийняв Її до себе ( в себе)».

1 частина. (5хв.): Усвідомлюю: Ти мене бачиш. В дусі стаю під хрест на Голготі. Я на місці страти. Подумки даю собі запитання, які допомагають мені живо усвідомити реальність Божого слова: Де ти є? На Голготі, на місці страти, тут, де Ісус помирає за мене. Хто ти? Ти є учень? – Так, тепер я залишив все, що мав. Задля Тебе, Ісусе!

Ти на мене дивишся, Ти мене бачиш як учня. Проживаю перше слово: «Ти, Ти… Ти, Ісусе». Боже слово говорить: «Ісус бачив цього учня, який стояв під хрестом!» Тепер я є тим учнем і Ти мене бачиш тепер і тут! В цих словах є велика сила! При цьому собі усвідомлюю Ісусів погляд, Він дивиться на мене, пронизує мене поглядом, як рентгеном. Хвилю залишаюся в цій реальності. Повторюю: «Коли Ісус бачив…» Тепер Ти мене бачиш.

2 частина. (5хв): Ти до мене говориш.

«Ісус сказав…» Чую Його голос і Його слово, яке стосується мене. Ісус хоче мені з хреста щось сказати. Але наша душа повна свого багатства, уяв та планів, так що нездібна шукати і приймати живе Боже слово. Коли ця «зажиріла» душа приймає Боже слово, то переважно тільки як літеру, і зовсім нездатна з нього черпати життя…

Тільки той учень, який все покинув і стоїть під хрестом, чує Ісусове слово. Говори, Господи, Твій слуга слухає! Ти спочатку говориш до своєї Матері: „Жінко, ось Син твій!”, а потім говориш до учня: «Ось Мати твоя!» Щоб Боже слово насправді проникло в глибину душі, необхідно новий грунт (див. Мт. 13,23), нове серце (див. Єз.36,26). Із зіпсутою природою Єви, яку ми всі успадкували, неможливо прожити повне визволення та повну відданість Ісусові. Потрібно прийняти Марію – нове серце, новий духовний центр, нову природу. Прийняти ту, яка задля Христових заслуг була збережена від духовної інфекції першої жінки – Єви. Марія – нова Єва, вона – Мати нової генерації. Ісус передав Її учневі за декілька хвилин перед своєю смертю і це є Його остання воля, яка ніколи не зміниться. Вона і сьогодні стосується кожного Ісусового учня.

3 частина. (5хв.): Цей учень Її прийняв до себе! (грец. eis ta idia, лат. in sua). Це велике таїнство. Як учень під хрестом міг прийняти Ісусову матір до себе? Св. Амврозій пише: «Він прийняв Її душу, щоби в ньому величала Господа. Він прийняв Її духа, щоб радів у Бозі!» Марія задля заслуг Христових була наперед захоронена від первородного гріха. Вона є нова Єва, має інший генетичний і духовний код, ніж стара Єва. Вона є «кехарітомене» – повна благодаті (Лк. 1,28). Бог нам обіцяв через пророка Єзекиїла: «Дам вам нове серце і нового духа» (пор. Єз.36,26). Це нове серце Він створив. Первородний гріх – це брак благодаті, а Марія повна благодаті (див. Лк.1,28). Це серце Бог нам обіцяв, а також дав. Цю трансплантацію серця Він виконує в кожному особисто. Умова: бути учнем, який стоїть під хрестом, та вірою прийняти те, що Бог дає! Він це робить, а я тільки приймаю вірою (як апостол Іван). Тепер маю нове серце, Марія є моєю матір’ю!

Перерва (5 хв.).

Прожиття перших трьох правд: очищення, співрозп’яття і прийняття Ісусової Матері нас диспонує до проживання наступних правд, а саме: смерть разом з Христом, воскресіння разом з Христом та Зіслання Святого Духа. Ці правди особливо уприсутнюються на Літургії. Проживання нами цих правд через співучасть у Літургії має нас преображувати, обожествлювати.

(Примітка: По-арамейськи літера «b» висловлюється як «в»).

Повторювання слів Авва (Отче) та Єгошуа (Ісус) є діаметрально протилежним до індуїстських мантр. Через мантри душа звертається та відкривається духу темряви. Повторюванням імені «Ісус» та імені «Авва», яке передав нам Ісус, звертаємося та відкриваємося для Духа світла – Духа Святого, і для цілої Пресвятої Трійці.

Найважливішим при взиванні Ісусового Імені є змагання за внутрішню єдність з Ним. Отож зосереджую всю свою увагу на Ісуса та Його ім’я, при цьому думкою визнаю Його Божество, усвідомлюю та даю Йому свій гріх, а потім все, ким я є і що маю; приймаю Його заповіт, проживаю разом з Ним Його смерть, воскресіння і прийняття Його Духа – а це все у вірі. Ісус те все вчинив для мене, а я все вірою приймаю. Усвідомлюю Ісусову присутність. Для цього мені помагає спонтанне волання: а-а-а-а-а-а-а…..(Єгошуа-а-а-а…). Коли створю єдність з Ісусом, водночас усвідомлюю собі Його єдність з Отцем. Коли проживаю слово Авва, Отче, усвідомлюю, що це каже Ісус в мені, а потім і я разом з Ним. Цьому допомагає зовнішнє, спонтанне тихе волання: Авва-ва-ва-ва…А-ва-ва-ва…)

Моделі до третьої третини


Модель: «І все, що розв’яжете на землі» (Мт.18,18).

Це слово пов’язане з авторитетом апостолів, але також стосується і авторитету, який має використовувати кожен християнин. Згідно з Божим словом, прокляття за гріхи проти Першої Божої Заповіді (духовна зв’язаність) переходить аж до 4 покоління і стосується 14 осіб – моїх предків. На початку третьої третини коротенько собі усвідомлю, що в першій третині я отримав прощення гріхів, а в другій третині прийняв визволення через співрозп’яття. Тепер можу прожити Його слово – «І все, що розв’яжете…» (Мт.18,18).

Знову усвідомлюю, що я з’єднаний з Ісусом. Я є в Ньому і Він – в мені. «Він є світло і жодної темряви в Ньому немає» (пор. І Ів.1,5). Тепер в мені немає жодної темряви. Стою у світлі – в Ньому. Усвідомлюю, що тепер в Його імені діє Божа сила. Кажу подумки: «В ім’я Ісуса Христа (прощаю і) розв’язую пута між мною та “Х” (напр., бабусею)». При цьому усвідомлю Боже слово: «І все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане і в небі». Господь сказав: «все» – тобто і це путо, воно не є жодним винятком. Все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане в небі. Сталося. Тепер це путо в ім’я Ісуса Христа є розв’язане. Так це є. Тепер, в цю мить, ця зв’язаність (прокляття), була знищена. Демони втратили право на це місце – пута розпалися. А від Небесного Отця на це місце починає сходити Його благословення та мир.

Потім усвідомлю собі другу особу (напр., дідуся). Знову повертаюся до реальності Божого слова, що я з’єднаний з Ісусом. У з’єднанні з Ним, з Його силою і в Його Імені повторюю те саме, що і в попередньому випадку. Таким способом пройду 14 людей. Силою Ісусового Імені ці пута розв’язані.

На кінець усвідомлюю, що тепер Боже благословення сходить з неба не тільки на мене, але і на цілу мою родину.

Модель: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк.23,34).

(Перша третина: очищення – «Ісус є мій Спаситель», і друга: співрозп’яття – «Ісус є мій Господь», є такою ж, як в моделі «Година КМ».)

1 частина (5 хв.): Повільно повторюй: «Отче, прости…» Отче, Отче… – і усвідомлюй, що ти з’єднаний з Ісусом, що ти є в Ісусі. Він кличе в тобі. Це «Отче, Отче!…» стає ніби промінчиком, який через хрест прямує вгору. Тепер повторюю: «…прости, прости…» – і усвідомлюй, як тим променем вгору піднімається сила. Ісусова просьба має силу. Тепер і тут ти віриш в цю силу його просьби.

2 частина (5 хв.): Потім прийде слово: їм. Повністю його усвідомлюєш і з’єднуєшся з наполегливістю, з якою його промовляв Ісус: «…їм, їм – тим, які залишили Тебе і не люблять Тебе!» Вкладаєш до того все. Буквально стаєш тим проханням, ніби ти перестав бути собою! Але ти не сам, ти з’єднаний з Ісусом, з’єднаний з Ісусовим проханням – Божою тугою за тим, щоб людям було прощено.

3 частина (5 хв.): Потім усвідомлюєш, що Отець чує перше слово з хреста і ніби питається: «Чи потребує хтось Мого прощення?» Потрібно, щоб хтось з грішників в цей момент сказав за себе і за весь грішний світ: «ТАК!» Потім усвідомлюєш Боже прощення, яке виходить як світляний стовп «від Отця світла на землю» (Як.1,17).

Модель: «Піди, помирись перше з твоїм братом!» (Мт.5,24)

Прощення ближньому і прийняття прощення від Бога взаємопов’язане і взаємозалежне. Коли я пробачу своєму ближньому Бог пробачить мені (див. Мт.6,14). Але якщо я не хочу упокоритись перед братом і простити йому, то ані я не отримаю ласку віри, щоб міг з довір’ям прийняти Боже прощення.

Якщо сам не буду завжди шукати провину в себе, але у других, то ніколи не зможу виконати вимогу Христа – «Ти піди, помирись перший…» Це не означає, що мушу згадувати, хто може має щось проти мене і зразу йти кожного перепрошувати. Це би закінчилось погано.

Тут діє декілька правил: якщо я проти когось згрішив думкою, то за це покаюся перед Ісусом також думкою; якщо когось обмовив, то направлю це перед тим, перед ким обмовляв (гріх визнаю у Тайні Сповіді). Якби хтось, дуже ревний, цих правил не респектував, то все повернеться проти нього.

Мусимо усвідомити, що маємо бути відкритими перед Богом. Йому виливати серце, перед Ним відкриватися, а не перед людиною. Святець знесе нашу відкритість і гріх, але пересічна людина згіршиться і реакція буде зворотня.

В цій моделі йдеться про те, щоб духовно йти до свого брата. Це відбувається без слів і без фізичної присутності брата. Це немає абсолютно нічого спільно з телепатією. Суть – упокоритися перед Богом і не залишатися в дусі неприязні щодо брата.

Приклад: Настав якийсь конфлікт між тобою і братом. Можливо, ви ще й посварилися. Тепер ти йдеш на молитву і треба прочистити ці відносини. Але якби ти зразу побіг миритися, то він міг би бути здивований і ви посварилися б іще більше. Насамперед, мусиш відмаскувати корінь свого гріха, упокоритися на молитві, а тільки тоді просити Бога і молитися, коли і як маєш його перепросити. Іноді навіть не треба якогось вибачення. Деколи вистачить слово, деколи тільки жест. Такої делікатності також треба вчитися. Дехто вже має таке чуття, він збагне, чого брат потребує, і що є природним та ефективним.

На молитві усвідомлю, що стою в Божій присутності. Ісус мене бачить. Він пролив свою кров не тільки за мене, але і за мого брата та моїх неприятелів! Він прощає мені при умові, якщо і я охочий прощати. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7).

Тут, на молитві, згадаю брата і проживаю потрійне прохання про прощення:

1. Прости, брате, що я над тобою вивищувався. /5хв./

Як я вивищувався? Так, що в думках вважав себе кращим, свої погляди завжди некритично вважав кращими і давав це відчути своєму братові.

Тепер вивищую брата: якби я був на його місці і він би поводився зі мною так, як я поводився з ним, то моя реакція була б гіршою, ніж його.

2. Прости, брате, що тебе понижував. /5хв./

Чим я його понижував і як? Своєю егоїстичною і нетактовною поведінкою. Я не дозволив Ісусові через віру увійти до наших стосунків. Я діяв безбожно. Понизив брата словами і жестами, тоном голосу, невідповідним жартом…

Тепер понижую себе. Признаю, що моя поведінка була з егоїзму, я не усвідомлював потреби брата, його ситуації, але бачив тільки свої потреби. Це могло бути тому, що в наших відносинах колись була зранена моя гордість або появилася заздрість, яку я ще не дав до світла.

3. Прости, брате, що не бачив твою добру волю. /5хв./

Конкретно називаю його добру волю. Тут зрозумієш, що саме конфлікт з братом допоміг тобі відмаскувати в собі силу гріха, який затемнює душу так, що не може бачити. Але коли себе понижую, Бог дає ласку світла. Якби ти не згрішив, то думав би, який ти добрий, але саме цей гріх вказав тобі на корінь і Бог через цю ситуацію очистив твою душу.

МОДЕЛІ ДО ДРУГОЇ ГОДИНИ КМ

Перша третина: Христова смерть

Боже слово говорить: «Чи ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його христилися» (Рим. 6,3). Ми можемо відповісти: «Не знаємо, або це знаємо тільки теоретично і не маємо з цим щоденного досвіду». А це дуже шкода. Апостол закликає: «Ми бо весь час віддавані до Христової смерті…» (2Кор. 4,11). Про що, взагалі, говорить це Боже слово? Тут не йдеться про фізичну смерть, яку проживемо тільки один раз. Потрібно собі усвідомити, що:

а) Христова смерть в нас духовно присутня через Хрищення, але не вистачить собі це тільки усвідомити. Силу Христової смерті потрібно уприсутнити, щоб могла діяти в конкретному часі та в конкретній ситуації.

б) Щоб бути зануреним до Христової смерті, то в певний момент мушу цьому якось відкритися. Для цього я маю з’єднатися з суттю Христової смерті.

Ісус своєю смертю переміг гріх та всі сили темряви. В Східній Літургії говориться: «Смертю смерть подолав». Так, Він переміг духовну смерть, яка є вічним відділенням від Бога, вічною погибеллю – пеклом. Його смерть перемагає в мені духовне рабство, якому я відкрився через різні сугeстії, різні півправди та фальшиву віру. Я маю жити з Божого слова. «Праведник житиме з віри» (Рим. 1,17). Людина під впливом поганого товариства, недобрих засад і недоброго прикладу або прогнилого і мертвого християнства попадає до різного рабства. Тоді вже не хоче собі признати правду про себе і сама себе обманює, що є вільна, що є добра, бо нікого не вбила і т.д. Зло діє в нас через порушену природу, яку Святе Письмо називає старою людиною. Зло також діє через світ, а саме, через фальшиві філософії, нездорові, нехристиянські та небіблійні засади, через погане товариство, через мас-медіа, порнографію, магію, віщування та духовність Нью Ейдж. Третьою областю, в якій діє зло, є демонські сили: «Нам бо треба боротися не проти тіла і крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». (Еф. 6,12) Тут йдеться про духовний бій, про спасіння моєї душі і моїх ближніх. З цього, незабаром, буду давати звіт! В духовному бою діє декілька правил та звернемо увагу лише на найважливіше: Входження до Христової смерті. Тут йдеться про внутрішню єдність з Христом і з Його відданістю в момент Його смерті. Щоб якнайінтенсивніше проживати Христову смерть в буденному житті, в тяжких випробуваннях та ситуаціях, тоді потрібно реальність цієї смерті проживати найперше у молитві. Коли Ісус дав свою Матір учневі і він прийняв Її до себе (eis ta idia, in sua), тим був виконаний заповіт умираючого Спасителя Церкви. Потім наслідували чотири слова, які були тісно пов’язані зі смертю. Ось ці слова: Прагну, Елі …, Звершилося, Отче…

Перша частина: «Прагну» (Ів. 19,28). Чого Ісус в цей момент прагне? Звичайно, Він має і фізичну спрагу. Але тепер Він у твоїй душі ув’язнений. «Коли я був спраглий, ви напоїли мене» (Мт. 25,35). Звичайно, Він спраглий і в інших. «Господи Ісусе, Ти спраглий тепер в мені і я прагну з Тобою визволення з конкретного рабства: страху, залежності…, прагну, щоб та чи інша людина навіки не загинула, але щоб була спасенна».

Друга частина: «Елі Елі… Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» (Мт. 27,46) В цей момент Ісус бере на себе та проживає саму суть гріха з його наслідками. Він бере на себе і мій гріх, думки, слова та вчинки… Він, Агнець Божий, відчуває глибину покинення душі Богом – щось з вічної загибелі, яку спричиняє гріх, який Він на себе добровільно бере. Ми не маємо перебувати у фальшивій єдності з гріхом світу, ми – не спасителі. Ми маємо з’єднуватися тільки з Ісусом Христом, який є моїм особистим Визволителем і Спасителем! Тут настає зіткнення і кульмінація духовного бою. Не тільки гріх, але й з’єднані з ним демонські сили дістали владу фізично і психічно мучити Божого Агнця, а також Його, на кінець, і фізично вбити.

Третя частина: «Звершилося» (Ів. 19,30) Ісус довершив діло, переміг гріх. Настав пролом у духовній темряві. Він випив чашу терпіння аж до кінця. Він взяв на себе весь наш гріх та усі стани душі, які межують з відчаєм. Все це Христос переміг. Він довершив своє діло: вже не потрібно до цього нічого додавати. Тепер потрібно тільки брати та реалізувати це Ісусове звершення у своєму житті. Маю собі усвідомлювати, що реальності Христового життя, смерті та воскресіння вірою можу реалізувати і в моєму житті. Сила зла та гріху була зламана. Де? Тільки на одному місці – в Христовій смерті. Коли я до неї вірою входжу, тоді ця смерть в мені діє (див. 2 Кор.4,11).

Четверта частина: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23,46).

Це є кульмінаційний момент Христової смерті. Усвідомлюю собі тепер як дух Ісуса входить в обняття Отця. Його смерть проламує темряву, в якій володарює князь цього світу з великою чисельністю демонських сил т.зв. негативних енергій (Еф. 6,12). І я з’єднаю свого духа з Ісусовим духом і тоді разом з Ним входжу в обняття Отця. Це супроводжується воланням духа – невимовними стогонами (див. Рим. 8,26). Ааааа…ваааааа…вааааа…ааааа (Авва, Отче). Усвідомлюю реальність Христової смерті, найвищу чисту любов, цілковите віддання себе своєму Отцю, своєму Творцеві до Його обіймів! При цьому можна конкретно усвідомити і свою фізичну смерть. Тут можна висловити бажання: «Так хочу колись вмирати!» В цій смерті, в цьому моменті відданості віри та єдності можна вирішувати всі свої страхи, безсилля, поразки. Тут все перемінюється, тут є чиста любов, цілковите давання себе Богові!

Друга третина: Воскресіння

Боже слово говорить: «…разом з Христом ми воскресли» (Кол. 2,12). У Хрещенні ми отримали нове життя воскреслого Ісуса. Нове життя, Боже життя, я вже маю в собі, як зернятко. Якщо це зернятко не задушу, то після смерті воно розростеться до повноти прославленого життя у вічній славі. Вже тепер можемо і маємо вірою ходити в новому житті (Рим. 6,4). Після Ісусової смерті прийшло воскресіння. Так само в конкретних ситуаціях після моєї смерті в з’єднанні з Христовою смертю отримую досвід духовного воскресіння того, що я у вірі повністю віддав з Ісусом в обняття Отця. Це таїнство маю прожити спочатку через віру на молитві. Усвідомлю живу та реальну присутність воскреслого Ісуса біля мене та в мені! Можу це вірою визнати: «Ти, Господи Ісусе, є тут. Ти є воскресіння і життя» (пор. Ів.11,25). Можу також у вірі усвідомити, що сила Його воскресіння проникає до всіх конкретних справ, які мене торкаються. Він входить до мого життя, до моїх падінь, поразок, проблем. Він мені дає нове життя. Він мені дає Самого Себе! Потрібно Його прийняти!

15 хвилин можу розділити на 3 правди:

а) Реальність Христового воскресіння. Можу проживати цей момент, коли найвища Божа сила, яка з нічого створила видимий та невидимий світ, входить до мертвого Христового тіла і це тіло є перемінене, воскресле і проходить через закритий кам’яний гріб. Тут усвідомлюю Божу всемогутність та визнаю віру в це найбільше чудо;

б) Зустріч з воскреслим Христом (з Марією Магдалиною, з жінками, з учнями з Емаусу, ввечері з апостолами …). Можу живо проживати цю реальність та усвідомлювати, напр., Христове слово: «Це ж Я сам, доторкніться до Мене та збагніть» (Лк.24,39). «Простягни свою руку і вклади у бік мій. І не будь невіруючий, а віруючий!» (Ів. 20, 27);

в) «Разом з Христом ми воскресли» (Кол. 2,12). Через Хрещення я прищеплений до Христового життя, до Його нового життя.

Третя третина: Зіслання Святого Духа

а) Втілення Слова (Лк. 1,24). Можу проживати цілковите відкриття себе Святому Духові, як Йому відкрилася Мати Ісусова, коли сказала своє «ТАК» – «fiat» і Слово стало тілом. На Її питання, як неможливе може стати можливим, отримала відповідь: «Дух Святий це зробить» (Лк.1,35). Так є і з нами. Марія сказала: «Ось я Господня раба (he dule kyriu), нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1,38). «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк. 1,45).

б) Реальність П’ятидесятниці в Єрусалимі. Можемо усвідомлювати конкретне слово, напр., «Дух Святий є з вами і буде в вас» (Ів. 14,17). «Як на вас зійде Святий Дух, будете Моїми свідками…» (Ді. 1,8). «Дух того, хто воскресив Ісуса, мешкає у вас» (Рим. 8,11). Знову переживи хрещення Духом Святим, обнову Святим Духом. Усвідомлюю собі це та з вірою знову відкриваюся для нового наповнення Духом Божим.

в) Можу переживати конкретну проблему, до якої прикликаю Святого Духа, щоби прийшов туди зі своїм світлом та своєю силою…

В цих шести основних правдах (очищення, співрозп’яття, заповіт з хреста, смерть, воскресіння, зіслання Св. Духа) сконцентровано все Євангеліє та живе відношення до Господа Ісуса Христа. Коли наша душа вже є очищена тими правдами, тоді можемо перед Божим лицем допитуватися Господа (Отця) на конкретні речі і шукати Його волю. Тут діє засада: з двох добрих справ шукаю ту, яку хоче Бог. Тут не грає роль зовнішній спосіб допитування Бога, але головне – мати чисте серце. Це є область багатьох живих досвідів з Богом, Який провадить людей і свій народ.

 

Завантажити: ГОДИНА З ІСУСОМ (Контемплятивна молитва)

 

 

Оберіть мову

Пошук

Gallery

ua-the-duty-of-mission ua-the-essence-of-holiness ua-god-wants-us-to-obey-him-of-our-own-free-will ua-god-is-seeking-the-souls ua-salvation-is-in-christ-alone ua-the-moment-of-resurrection-confirmed

Календар

Жовтень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31  

Слово життя

«Бо те, що було неможливим для Закону, ослабленого тілом, Бог, пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі»

Рим. 8,3 (від 6.10. до 20.10.2019)