





В неділю, дуже раненько, ще за темна, приходить Марія Магдалина і друга Марія до саду, де був Ісус похований. Недалеко від гробу їх злякав сильний землетрус. З’явився їм ангел Господній. Вони бачать, як він сходить з неба, відвалює від входу до гробу великий камінь і сідає на нього. Жінки дивляться з подивом на його лице. Його обличчя було, як блискавка, а одяг його був білий, як сніг, що іскриться на сонці. Свідками цієї осяйної появи є і воїни, які сторожили Ісусів гріб. Однак тепер вони лежать на землі, як мертві, пройняті жахом від виду ангела. І жінки перелякані, але на небесну появу дивляться з надією.
Бог говорить до тих, які готові Його послухати. Марія Магдалина і друга Марія стояли під хрестом. Тепер ангел їм звіщає: «Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав» (Мт.28,5-7).
Що переживав апостол Петро, коли в п’ятницю, перше ніж заспівав півень, тричі прилюдно відрікся Ісуса – що Його не знає, що не має з Ним нічого спільного!? Страх, а до того ще й докори сумління, що зрадив свого Господа, його внутрішньо мучили.
В неділю рано у двері стукає Марія Магдалина, а незабаром жінки, та сповіщають: «Гріб порожній!».
Петро та інші апостоли перебувають у глибокому смутку і страсі. Однак Петро й Іван вирішили, що самі з’ясують, якою є дійсність. Симон Петро входить до гробу… «Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. І учні вернулися знову до себе» (Ів.20,3-10). Марія ж стояла в саду біля гробу і плакала… Невдовзі вона зустрілася з самим Ісусом: «І пішла Марія Магдалина, щоб звістити учням: Бачила я Господа» (Ів.20,18). Зразу після цього прийшло декілька жінок, які також звіщали апостолам, що бачили Господа, що обіймали Його ноги і кланялися Йому (див. Мт.28,9-10).
Ісус сказав: «І ви приймете силу Святого Духа і будете Моїми свідками» (Ді.1,8). Умовою цього прийняття є покаяння. «Покайтеся і приймете дар Святого Духа. Для вас ця обітниця і для всіх тих, що далеко…» (Ді.2,38-39).
Святого Духа потрібно знову і знову приймати через постійне покаяння! Це означає виходити з темряви гріха і входити до Божого світла, з обману – до правди, зі смерті – до життя! Кожне входження у світло вимагає зречення самого себе. Завжди, коли каємося, тобто входимо до Божої присутності і визнаємо свій гріх та віру в силу Ісусової крові, знову приходить Святий Дух і дає світло та силу для пізнання і реалізації Божої волі! «Святий Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Рим.8,26). Якщо приймаємо Святого Духа в повноті, то дух світу мусить залишити нашу душу!
Що переживали учні, коли вийшли з Єрусалиму і коли до Них приєднався Ісус, якого вони не впізнали? Найперше Ісус їх запитує: «Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою? І чого ви сумні?» Один з них, Клеопа, сказав Йому: «Ти ж бо один, що мешкаєш в Єрусалимі і не знаєш, що цими днями в ньому сталося?» І Він спитав їх: «Що таке?» Вони Йому сказали: «Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики і наша старшина видали Його на засуд смертний… А ми сподівались, що Він є той, хто має визволити Ізраїля». Тоді учні кажуть про те, що чули: як жінки бачили ангелів і ті їм сказали, що Він живий. Ісус їм сказав: «О безумні, то вам є так тяжко повірити всьому, що оповіли пророки? Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?». Потім Він почав від Мойсея і всіх пророків та пояснював їм все, що стосувалося Його. Їхнє серце палало, коли Він пояснював їм Писання. Невдовзі після цього при ламанні хліба їм відкрилися очі і вони Його пізнали, але Він зник з-перед їхніх очей.
«А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши Його, вони вклонилися Йому; а деякі сумнівалися. Ісус же приступив і промовив до них: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,16-20).
«Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям Моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16,16-18).
Потім Ісус сказав: «Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). Ісус був з апостолами, а також є з нами, але і ми повинні бути з Ним. Ісус той самий вчора, сьогодні і навіки (Євр. 13, 8). Його обітниця дійсна і сьогодні, але умова – в силі проповідувати Євангеліє і бути охочим за нього та за Христа віддати навіть життя.
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |
20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
«Ісус же у відповідь сказав їм: Майте віру в Бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: „Двигнись і кинься у море”, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так»
Мр. 11,22-23 (від 28.09. до 12.10.2025)