Роздуми над Словом Життя Гал. 3,18

«Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю» 

Цим словам з 18-го вірша у 13-му вірші передує згадка про прокляття закону, яке взяв на себе Ісус. А далі пояснено: «Щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа». Тут сказано, що це благословення, яке Бог дав Аврааму, дано у Христі і поганським народам, тобто і нам. Що стосується євреїв, фізичних нащадків Авраама, то це стосується лише тих, які вірою прийняли Ісуса. Пророки і святі Старого Завіту вірили, що прийде Месія, і вірою, яку мали, фактично прийняли Його вже наперед. Зрештою, першими прийняли Ісуса апостоли, які були євреями, тобто тілесними нащадками Авраама. Є й інші нащадки Авраама, які розіп’яли Христа: це були єврейські книжники, фарисеї і первосвященики, а сьогодні це переважно жидо-масони.

Хоч Павло сам був ревним фарисеєм, після свого навернення проповідував Євангеліє, насамперед, поганам, тобто неєвреям. Через нього Дух Святий свідчить, що благословення, яке маємо в Христі, перевершує благословення, дане тут, на землі Аврааму. Воно полягає в тому, що спасіння, тобто вічне життя в Христі Ісусі, ми отримуємо як дар і стаємо спадкоємцями Божого Царства. Апостол підкреслює, що через віру (а не через дотримання старозавітних приписів) ми отримуємо обіцяного Духа, який вводить нас до всіх таїнств, пов’язаних з Христом, а одночасно до єдності з Ним.

В 13-му і у18-му віршах використовується слово «закон». Колишній фарисей Павло (Савло) добре знав закон Мойсея з усіма обрядовими і ритуальними приписами, поданими в книзі Левіт. Зазвичай вважається, що під поняттям «закон» розуміється Декалог. Але євреї під терміном «закон» мали ще цілий ряд приписів. З приходом Христа повністю втратили значення неосновні приписи або ті, які служили прообразом. Йшлося про обрізання, жертвоприношення тварин за наші гріхи та багато обрядових приписів, пов’язаних з цим. Людина усіх навіть не знала і не була здатною усіх їх виконати. При тому було досить порушити хоч один і на неї вже лягала вина, тобто прокляття. Тому ап. Павло згадує про прокляття, пов’язане з законом. У Посланні до Євреїв сказано, що Ісус помер за нас на хресті і Його кров очищує нас від кожного гріха, а тому кров телят і козлів вже не має ніякого значення (див. Євр. 10,4). Прообрази символізували досконалу Христову  жертву на хресті, яка єдина примиряє нас з Богом.

Ми отримуємо повне благословення у Христі не виконуючи обрядницький закон, але віруючи в Христа.

Апостол Павло продовжує: «Брати, я говорю по-людському: Навіть людського заповіту, укладеного, як годиться, ніхто не може скасувати чи до нього щось додати. Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: „потомкам”, немов би про багатьох, лише про одного: „І твоєму потомкові”, яким є Христос! Кажу бо це: Завіту (даного Аврааму), уже затвердженого Богом, Закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках (даний Мойсею), не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю (дану Авраамові)» (Гал. 3,15-17).

А тепер йде вірш, який ми будемо повторювати два тижні: «Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю».

Запитуємо: яка спадщина? Йдеться про вічну спадщину, Боже Царство, вічне життя. Його ми не здобудемо, дотримуючись приписів Мойсея та виконуючи Божий закон − Декалог. Спадщину вічного життя ми отримуємо тільки і тільки вірою в Христа. Якщо виконуємо заповіді Ісуса, то любимо Його, а в цій любові водночас міститься і спасительна віра. Тому діє Ісусова обітниця, що Він з Отцем прийде до нашого єства і закладе там оселю (Ів. 14,23). Але ми повинні усвідомлювати, що ні Божі, ні Христової заповіді ми не здатні виконувати власною силою. Тому Ісус обіцяв нам Святого Духа, Духа правди, через якого ми отримуємо благодать, щоб могти виконувати заповіді і любити Бога цілим серцем. Чому це можливо лише силою Духа? Бо через те, що в нас перебуває Божий Дух (як про це говорить майже вся 8 глава Послання до Римлян), в нас перебуває живий Ісус. А тоді ці праведні вчинки виконуємо не ми, але Христос, який живе в нас. Звичайно, умова того, щоб Він в нас жив, полягає в тому, що наша «стара людина» повинна бути розп’ята з Ним. Адже в інакшому випадку вона не дозволить, щоб Ісус в нас жив і далі буде поневолювати нас егоїзмом.  Про це також пише ап. Павло в Посланні до Галатів: «Я розп’ятий з Христом, не живу вже я, але Христос живе в мені» (Гал. 2,20).

Отож, апостол пояснює, що Аврааму Бог обіцяв спадщину з ласки через свою обітницю. А цю Божу спадщину ми отримуємо через віру в Христа. Ця віра очищує нас від гріха. Однак умова − признати собі гріх, вірити, що Ісус, Божий Син, помер за мої гріхи, та віддати Йому ці гріхи. Тоді ця віра діє так, що через неї Святий Дух дає нам все, що Христос зробив для нас. Але насамперед, ця віра з’єднує нас з самим Ісусом, який через віру перебуває у наших серцях (Еф. 3,17). Тоді в годину смерті ця віра переходить в споглядання Бога у світлі слави.

 

Завантажити: Роздуми над Словом Життя Гал. 3,18

Оберіть мову

Пошук

Gallery

ua-pure-love-of-god ua-our-mission-on-earth-is-to-serve ua-remain-faithful-to-jesus-and-his-word ua-do-you-have-problems-go-to-jesus xreshennja-na-pokajannja-pryjnjaly ua-whom-are-you-seeking

Календар

Вересень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Сер    
  1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Слово життя

«Знаємо, що наш старий чоловік був і є розп’ятий разом з Ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більше не служити»

Рим. 6,6 (від 23.09 до 07.10.2018)