Слово на неділю митаря і фарисея

В Євангелії ми чули притчу про фарисея і митаря (Лк. 18,10-14). Її сенс виражений у 9 вірші: «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони праведні й ні за що мали інших, він сказав цю притчу». Виникає питання: Хто вважає себе праведним? Кожен з нас вважає себе праведним, і це думає щиро, але проблема в тому, що «ні за що має інших». Корінь цього в тому, що коли людина (чи мала, чи доросла) може зробити щось добре, то автоматично приходить задоволення з того, що є доброю. Звичайно, ми можемо зробити якесь добро і навіть багато добрих вчинків (навіть якщо б ми воскрешали мертвих!), але треба усвідомити собі слово праведність. Наша праведність є фальшивою. Запитаймо себе: хто з нас є таким праведним, як апостол Павло? Або хто є настільки праведним, як святий Володимир чи Ольга? Можливо, хтось підніс би руку і сказав: «я». Але якщо б я запитав: «Хто з вас є таким праведним, як Ісус Христос?». Думаю, що ніхто не підняв би руки, щоб сказати «я». Але якраз всі мали б підняти руку, бо якщо ми не будемо такими праведними, як Ісус Христос, то не ввійдемо до Божого Царства. І тут треба усвідомити, що цю Ісусову праведність ми приймаємо вірою. Ми беремо її на себе, буквально одягаємося в неї. Це та біла весільна одіж, без якої ніхто не ввійде до Божого Царства. Пророк Ісая говорить про нашу праведність, що вона наче забруднена одежа (див. Іс.64,6), адже в нас є отрута первородного гріха, яка діє так, що навіть нехотячи ми вважаємо себе кращими за інших і автоматично над ними вивищуємося. Ми навіть не мусимо усвідомлювати це розумом – це в нас є. Але дію цієї отрути швидше усвідомить собі людина, яка зробила якийсь великий гріх і це принесло їй ганьбу – вона потім кається. А людина, яка зберігає заповіді так, як фарисей, не бачить свого гріха. Ісус розповів фарисеям цю притчу, бо вони вважали себе зразком святості. Молитва, яку молився фарисей, не є поганою молитвою: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбники, або як оцей митар». Він дякує Богу за те, що не є таким, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбники або як митар. Ця молитва сама по собі є доброю, але тут йдеться про намір, який він мав – свою славу, прагнення бути кращим, ніж інші. І ми це робимо. Бог дасть нам якусь ласку, духовний або навіть матеріальний дар, але ми використаємо це проти Нього, проти свого ближнього, а на кінець і проти себе. Це робить первородний гріх, який є в нас – інфекція диявола, а диявол – це дух гордості, який робить себе богом. Ми бачимо це в індійських релігіях, де вершиною т.зв. просвічення є те, що ти є богом. Там людина повинна концентруватися на т.зв. чакри, а потім прийде фальшиве просвічення, яке начебто є вершиною святості (я б радше назвав це демонічною одержимістю, коли людина стає медіумом демонів). А що стосується реінкарнації, то це дурнота, жодної реінкарнації не існує. Можливо, є тільки така, що демони (ті фарисейські демони, що кричали на Христа «Розіпни! Розіпни!») перевтілюються і в людей – навіть в людей, які щиро хотіли йти за Ісусом: в монахів, священиків, єпископів, кардиналів. Це спеціальні демони, які паразитують на відношенні до Бога – ведуть людину до того, щоб вона використовувала слова Святого Письма, дуже гарно побожно говорила, заохочувала інших, але все це в іншому дусі. Це не той Дух, який був за апостолами, Дух, якого мав апостол Павло, Дух Божий, якого мали святі – але це інший дух. Він використовує побожні слова і фрази, але цим обманює багатьох людей. Ісус сказав, що диявол є брехун і вбивця, а хто йому відкриється і служить, той в годину смерті буде пожинати плоди. Які? Пекло! Або ми служимо дияволу, або служимо Ісусу Христу і хочемо щиро за Ним іти, можливо як той митар, який обдирав людей, однак, коли приходив до храму, усвідомлював, що є грішником. Всі погорджували ним, вважали злою людиною, але він отримав прощення гріхів і є в кращій ситуації, ніж фарисей – тобто сьогоднішні монахи, священики і єпископи. Митник, який обдирав людей, був явним грішником, але покаявся і Бог простив йому гріхи. І цього чоловіка Ісус дає нам в приклад! Чому? Бо він був щирий в своєму серці, бачив свої гріхи, знав, як люди на нього дивляться, і признав собі це: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Він усвідомлює свій гріх – а це найважливіше. Головна річ в нашому житті, яку кожен з нас потребує – це покаяння, усвідомити свій гріх. Для цього не обов’язково допуститися якогось перелюбу, крадіжки чи інших важких гріхів. Ми повинні усвідомити, що отримали від Бога набагато більше ласк, ніж той митар, а тому маємо бачити свій гріх і сказати: «Боже, я вдвічі гірший, ніж мій ближній, ніж інші люди у світі, бо я отримав більше ласк, але не приношу плід, гідний покаяння». Тому не можу вивищуватися і судити інших: «дякую, що я не такий, як інші…». Однак я маю порівнюватися з Ісусом, з вимогами Божого слова, а коли бачу як ближній грішить, треба молитися: «Боже, він грішить, прости йому», і одразу ж згадати свій гріх – я грішу в чомусь іншому: засуджую ближніх у своєму серці, я свавільник, не слухаю Божу волю. Бог хоче через мене діяти, але я йду своєю дорогою, шукаю свого добра і не слухаю Бога і Божого Духа. Я все перевертаю догори ногами, навіть дрібниці, і думаю, що я нікого не вбив, не вкрав, не чинив перелюбу. Однак перед Богом я грішник. Він довірив мені скарби, і я за них відповідаю, буду здавати звіт з того, як їх використовував. Тож чому суджу ближнього? Спершу треба зробити порядок навколо себе, бачити свої помилки і виправдати ближнього: «Він не отримав світла, чому я суджу його за своїми мірками?». Боже слово каже: «Хто ти такий, щоб судити свого брата?» (Рим.14,10) – навіть якщо тільки у своєму серці. Ці автоматизми є в кожному з нас, ми автоматично судимо, автоматично чинимо свою волю, не слухаємо Бога. Це отрута первородного гріха. Ми не шукаємо найперше Царства Божого, як каже Ісус: «Шукайте ж найперше Царство Боже і його справедливість, а все інше вам додасться». Але ми шукаємо, навіть у дрібницях все інше, тільки не Боже Царство і його справедливість. Слово «справедливість» дуже важливе. Ми повинні шукати Ісусову справедливість, повинні приймати її через віру, через покаяння, як розбійник на хресті. Він був убивцею, злочинцем, але став першим святим. Він не був доброю людиною, але злою, однак є першим святим. За що він став святим? За свою віру, що признав свої гріхи. Він їх навіть не перелічував, бо думав собі: «Для чого їх називати? І так всі їх знають». Він використав останні хвилини і секунди свого життя –  думав про спасіння своєї душі і сказав: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Своє Царство!». Всі з Ісуса насміхалися, і ті «праведні» фарисеї, які давали десятину з кропу, м’яти і всіх речей. Вони виконували все згідно канонічних норм, були т.зв. зразком святості, але фактично перебували поза Божим законом. А це небезпека для кожного з нас. Отож, що робити? Наша дорога має бути такою: щоб жити з Богом, треба щодня зупинятися і знайти для Нього час – час на молитву; щоб коли вирішуємо свої проблеми (економічні, сімейні чи інші), зупинилися, просили у Бога світла та мудрості. Якщо ж хочемо, щоб Бог говорив до нас, дав нам світло, чи послав якусь людину і через неї діяв в нашій конкретній проблемі – перед тим ми повинні знайти до Нього шлях через щире покаяння. А це означає найперше визнати: «Господи, я грішник, я тепер осуджував ближнього, вивищувався, був свавільником…, прости мені!». Це першочергова річ. І коли зробимо цей крок покаяння, Бог дасть світло, силу, мудрість і покаже, що робити. Отож покаяння полягає в тому, що людина зупиниться і стане в правді, усвідомить, що Бог мене тепер бачить, що Він тут присутній, Він знає мене, любить і тепер вирішує мої проблеми. Бог прощає мені гріхи, коли я щиро їх визнаю. Але якщо я не хочу виявити Йому свої гріхи, то це наче б ми прийшли до лікаря і сказали: «Я маю важку хворобу. Думаю, що необхідна операція», але коли лікар скаже, що треба провести діагностику, то скажу: «Ні, ні, жодної діагностики. Мене болить тут. Десь ріжте!» – «Де вас різати? Я мушу знати, яка у вас проблема, ви повинні відкрити її». А так є і в духовній області. Ісус є Лікар. Ми прийдемо до Нього, Він хоче оздоровити нас, але якщо ми не хочемо, то Він безсильний. Ми повинні щиро Йому сказати: «Господи, я тут, такий, який є, зі своїми недоліками і гріхами. Ти мене знаєш, знаєш що я щиро хотів чинити Твою волю, але зробив багато помилок. Ти все це можеш виправити. З цього зла, яке я зробив, Ти можеш зробити добро. Ти Всемогутній». Коли так щиро віддамо Господу всі проблеми, Він і зло оберне на добро, але з нашого боку необхідна одна річ – щирість, яку мав митник в Євангелії, що взивав: «Боже, змилуйся надо мною грішним!». Це перший крок до Бога, яким відкриємося Його любові, а Він потім дасть нам Своє світло, силу і благословення.

 

Завантажити: Слово на неділю митаря і фарисея

 

Оберіть мову

Пошук

Gallery

ua-the-duty-of-mission ua-the-essence-of-holiness ua-god-wants-us-to-obey-him-of-our-own-free-will ua-god-is-seeking-the-souls ua-salvation-is-in-christ-alone ua-the-moment-of-resurrection-confirmed

Календар

Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер    
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31  

Слово життя

«Хто Його заповіді зберігає, той і перебуває в Нім, а Він у ньому; і ми знаємо, що Він у нас перебуває, від Духа, що його Він дав нам»

1Йо. 3,24 (від 14.7. до 28.7.2019)