Св. Софрон Єрусалимський і сучасність

Львів, 7.04.2013

Народився близько 560 року в Дамаску і помер 638 року в Єрусалимі. У молодості був вчителем – софістом, але незабаром відійшов до монастиря св. Теодозія, де познайомився і потоваришував з Іваном Мосхом. Разом вони відправилися до палестинських і сирійських монастирів, щоб збагатитися досвідом місцевих монахів. Потім кілька років жили в Олександрії і допомагали управляти місцевою церквою св. Івану Милостивому. Згодом вони відправилися у поїздку до Риму, де Іван Мосх у 620 році помер. Св. Софрон 630 року повернувся в Єгипет. Тут дуже поширилась єресь монотелітизму, яка пропагувалась Олександрійським патріархом Киром. Монотелітизм був практичним продовженням монофізитства, тобто єретичного вчення про те, що людська природа Христа була поглинена Божою природою, а отже Господь Ісус не був правдивою людиною. Однак якщо Господь Ісус не є правдивою людиною, подібною до нас у всьому, крім гріха (Євр.4,15), то тоді Він не міг спасти нас своїм життям, смертю і воскресінням. Св. Софрон радикально виступив проти цього єретичного вчення. У 634 році він був обраний Єрусалимським патріархом. У 638 році після завоювання Єрусалиму сарацинами (мусульманами), коли Церква переживає свою Голготу,  св. Софрон помирає.

Його життя і боротьба віри є для нас дуже повчальною, бо сучасна ситуація в Церкві дуже схожа на ситуацію в часи св. Софрона, а навіть є набагато гіршою і болючішою. Монотелітизм тоді лише частково заперечував людську природу Христа, але сучасна католицька ієрархія заперечує Христове божество, Його  воскресіння і всі Його чудеса. Заперечується Боже об’явлення, тобто Св. Письмо і автентичність Ісусових слів в Євангелії. Три останні папи словами і вчинками, подібно як папа Гонорій І, утверджують віруючих в єретичному вченні, що для спасіння не потрібно навернення, покаяння і наслідування Христа. Католицька ієрархія проголошує до неба волаючу єресь, що всі релігії ведуть до спасіння, що в людині немає гріха і що людина сама по собі є доброю, а тому і Христос не помер за наші гріхи. У світі, і навіть серед католицького духовенства, не виключаючи єпископів і кардиналів, як плід єресей поширилась страшна гидота – гомосексуалізм і педофілія. Офіційна ієрархічна структура Католицької Церкви це толерує і мовчить на це. Ті, які проповідують богохульні єресі та прийняли духа Асижу, тобто духа антихриста, відпали від Христа. Від цих апостатів відійшов  Св. Дух і з цієї причини уділювані ними Св.Тайни є недійсними. Це підтверджують канони Отців Церкви і Вселенських Соборів. Вчення Католицької Церкви таке, що  Св.Тайни може правосильно уділяти і негідний та грішний священик чи єпископ, якщо він є  в єдності з правовірною Церквою. Це суть положення ex opere operato. Однак це не стосується єретиків, які заперечують саму суть християнства. Католицька Церква ніколи не застосовувала принцип ex opere operato до єретиків, які відпали від Христа і Його Євангелія. Їх, навпаки, стосується анатема згідно Гал.1.8-9. Східна Церква це виражає словами: від такого єпископа чи священика (апостата) відступила Божа благодать. Отож все, що він робить, є неправосильним.

Суть любові св. Софрона Єрусалимського до Христа і Його святість полягала в тому, що в той час, коли практично весь християнський Схід прийняв єресь монотелітизму, він сам мужньо виступив проти всіх єретичних церковних ієрархів. Насамперед, виступив проти патріарха Константинопольського Сергія І, патріарха Олександрійського Кира і проти імператора Геракліта, який підступно з політичних причин пропагував єресі.

Його боротьба за правовір’я була дуже важкою, тому що патріарху Сергію І вдалося вплинути на папу Гонорія І, який видав письмове підтвердження, що єресь монотелітизму є правовірним вченням. (Це подібно до сучасної беатифікації Івана Павла ІІ, яка де-факто підтверджує єресь, що поганство і християнство є рівноцінними дорогами до спасіння). Чи документ папи Гонорія був виданий зі страху перед імператором, або з свідомого апостатичного мислення, до сьогодні це залишається питанням. Однак певним є те, що Гонорій І усвідомлював важливість свого письмового проголошення – відповіді Сергію І на його лист. Також він добре знав догму Халкедонського Собору, який однозначно відкинув єретичне вчення Константинопольського патріарха Несторія про дві особи в Ісусі Христі і єретичне вчення монофізитства монаха Євтихія і Олександрійського патріарха Діоскура. Тому  папу Гонорія I посмертно екскомунікували на III Константинопольському Соборі 680-681 років (VI Вселенський Собор). Папа Лев II також засудив і Гонорія I як єретика.

Св.Софрон з усіх ієрархів Католицької Церкви у боротьбі  проти поширюваних єресей залишився практично сам. Тому взяв свого підлеглого єпископа Стефана з Дори і на Голготі, на місці, де був Христовий хрест,  заприсягав його їхати у Рим. Той так довго мав там молитися і наполягати на Римського єпископа, доки єресь монотелітизму не буде подолана. Єпископ Стефан впродовж 10 років сумлінно виконував свою обіцянку. Спершу єресь засудив папа Іван IV. У 649р. папа Мартін I скликав Латеранський Собор і засудив єресь. Велику заслугу в засудженні монотелітизму мав також св.Максим Ісповідник, який після смерті св. Софрона Єрусалимського (638) став головним борцем проти монотелітизму. За це єретичний імператор ув’язнив його разом з св. папою Мартином I і вислав в заслання. Св. Мартин І помер як мученик та ісповідник в Херсоні (Україна), а св. Максиму після довгих тортур відрізали руку і язик. Невдовзі після того св.Максим помер від отриманих ран. Жорстокість переслідувань єретичним імператором і єретичною ієрархією правовірних  християн свідчить про те, що єресь монотелітизму  була свідомим відпадом від правди Євангелія і спасіння, яке є тільки в Ісусі Христі, який є правдивим Богом і правдивою людиною. Отож не йшлося про богословське непорозуміння або невміле вираження досліджуваного питання про існування двох природ в одній особі Ісуса Христа.

Коли св.Софрон помирав,  ще не бачив перемоги правовірних. Навпаки, єресь все більше і більше розширювалася. Бог його дуже любив, якщо допустив на нього такі  важкі випробування. Сарацини завойовували Єрусалим. Св.Софрон намагався всіма силами перешкодити цьому. В кінці свого життя він став перед обличчям незрозумілого факту, що папа став єретиком і двічі підтвердив єретичне вчення, яке заперечує справжню людську природу Ісуса Христа. Він став перед обличчям того факту, що всі решта Східні  патріархати відпали від католицької віри. Св.Софрон, хоч і покинений усіма, вірно витривав в пізнаній істині. За прикладом свого Спасителя він помирає зі словами: «Отче, в руки Твої віддаю дух мій…».

Боротьба з єресями була не тільки за часів св. Софрона Єрусалимського, який боровся проти монотелітизму. З єресями аріанства, які заперечували Божество Христа, воював Св. Василій Великий. У його час, майже всі єпископи Сходу впали в єресь аріанства. З єресями вже в ранній Церкві довелося боротися і апостолу Павлу. Тоді йшлося про т.зв. юдаїзм. Павло навіть мусів рішуче виступити проти першого Папи  Петра і назвати його лицеміром (пор. Гал 2). Йшлося про обрізання, з якого юдаїзм зробив перешкоду до пізнання суті Христового Євангелія.

Історія Церкви є історією боротьби за спасительну віру проти різних єресей, що стосуються віри і моралі.

На початку минулого століття дуже поширилась єресь модернізму. Проти єресі виступив святий папа Пій X. Після II Ватиканського Собору ця єресь знову почала поширюватися. Неомодернізм, виражений історично-критичним методом, заперечує божественне натхнення Святого Письма, приховано заперечує Христову відкупительну смерть на хресті та Христове історичне і реальне воскресіння. За ці єресі, відповідно до Гал. 1,8-9, на всіх, хто їх приймає,  падає Божа анатема. І хто в цих єресях помре, буде на віки засуджений. Цей дух неомодернізму просунув до останнього документу II Ватиканського Собору фразу «пошана до інших релігій». Після Собору це стало лозунгом, який постійно повторювався, а також підготував грунт для жесту Івана Павла II в Асижі. Тут папа скликав представників поганських релігій і молився разом з ними «Отче наш». Цим жестом висловив єресь, що християнство і поганство є рівнозначними дорогами до спасіння. Синод єпископів УП ГКЦ постійно закликав Бенедикта XVI, щоб в рамках реформи Церкви засудив єресь історично-критичного методу, а також зробив публічне покаяння за жест в Асижі. Замість цього, він проголосив Івана Павла II блаженним, чим ex cathedra підтвердив найбільші єресі, які заперечують суть цілого християнства. Цим стягнув Божу анатему не себе  і на всіх, які залишаються з ними в духовній єдності. Візантійський Вселенський (Католицький) Патріархат оприлюднив цю анатему того ж дня, 1.05.2011р.

Який же вихід? Покаяння! Відділитися від єресей і духа Асижу.

28 лютого 2013р. Бенедикт XVI залишив папський уряд і апостатичні кардинали обрали Франциска. Стан в Західній Католицькій Церкві є катастрофічним. Плодом єресей у відпалій Європі є проголошення Лісабонської угоди, яка є антидекалогом і  бунтом проти Бога. Її найбільшою заповіддю є просування гомосексуалізму, який руйнує всі моральні, духовні та християнські цінності. З гомосексуалізмом пов’язана ювенальна юстиція, яка викрадених у батьків дітей віддає гомосексуалістам та педофілам, а деяких навіть на органи.

Скомпрометована апостатична ієрархія не має сили  виступати проти злочинів у світі. Найбільше, що може, це за прикладом Франциска театрально цілувати ноги неповнолітнім правопорушникам.

о. Давид, ЧСВВр

Прес-секретар УП ГКЦ

Завантажити: Св. Софрон Єрусалимський і сучасність (7.4.2013)

Оберіть мову

Пошук

Gallery

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA for-you-jesus-ua voskreslyj-isus-vhodyt-cherez-osobystu-molytvu ua-voskreslyj-isuse ua-isus-chrystos-pomer-i-voskres ua-jesus-the-lamb-of-god

Календар

Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
  1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30  

Слово життя

«Якого видав Бог як жертву примирення, в Його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх»

Рим. 3,25 (від 19.11 до 03.12.2017)